— Куди! Куди ви мене тягнете?
— Лінчуємо тебе разок, і все, — відповів хлопець, — як виявилося, син бармена.
За ними вискочило ще з двадцять чоловік, кожен з яких мав на меті щось своє, можливо, щось украй особисте, навіть інтимне. У парку всі вони благополучно підвісили ініціатора й пішли далі, наближаючись до центру міста. Дорогою вони назбирали ще кілька десятків п’яних та збуджених і, натовпом людей у сто п’ятдесят, рушили вимагати правди в аптекаря Неймха, проте старого німця не виявилось ні вдома, ні в аптеці, а ще згодом стало відомо, що німець той помер ще минулого літа. Розчаруванню не було меж.
— А кого ж тоді покарати? — питали себе хлопці.
— Та кого-небудь, — припустив хтось.
— Це діло! Тільки спека! Пропоную щось випити.
— Ми не тутешні, - загукав якийсь гутаперчевий еквілібрист у трико, — але вам не здається, що сонце щойно було у зеніті, спека була неймовірна, а тепер от вітер і наближається гроза…
— Це нормальне явище, — пояснили йому тутешні. — Тільки спека все одно неймовірна.
— Дуже цікаво, — відповів він і приєднався разом зі своїми друзями до натовпу.
Їм назустріч рухалася лавина таких самих п’яних та обідраних, але невимовно зліших і спраглих до наживи.
— Ей, чо встали, може, з нами?
— Куди?
— А кудись.
— Тобто?
За спинами мародерів палали магазини й чулися крики жінок.
— Ми мародери й розбійники! — сказав ватажок мародерів. — Ми любимо грабувати.
— Справді? — запитав один з юнаків.
— Так, ми ось півгодини як об'єдналися у спілку мародерів та розбійників. У нас тут і цигани, і ведмеді, і силачі, і гімнасти, і навіть місцеві хлопчаки. У підвалі знайшли. Може, і ви з нами?
— Так, ми з вами! Тільки-но кілька виродків прирізали мого батька, старого шинкаря, а тому я та, мабуть, і всі ми — дуже злі. А отже, теж хочемо грабувати і ґвалтувати.
— Хлопці! — закричав ватажок своїм. — Нашого полку прибуло!
— Ура!!! — закричали хлопці.
І, запаливши факели, натовп рушив у бік центральної площі, де кілька годин тому мав розпочатися святковий карнавал.
— Ми не хочемо працювати! — лунали крики з натовпу. — Ми хочемо вбивати й грабувати! Ми — нове покоління вашої чортової демократії!
— Запалюйте вогні! Місто у наших руках.
— Влада може йти у відпустку!
— Ура!
— Отаману — ура-а-а!
— Даєш нову форму влади!
— Смерть ментам та сукам!
— Ура-а-а!
Кілька людей, озброєних камінням та палицями, увірвалися до будинку мера.
Капітальний особняк у сталінському стилі — верх палладіанства — збурював в цих хлопців бажання грабувати не один місяць, і от настав їхній зоряний час.
У просторій незатишній вітальні їх зустріла навдивовижу вродлива жінка.
— Хто ви такі? — запитала перелякана дружина мера, Анна Казимирівна, полька за походженням.
— Ми — нова влада! — закричали вони і накинулися на польку.
— Hi! — верещала вона.
— Да! — кричали мародери і з захватом трощили фамільний посуд та дорогі меблі.
Двоє юнаків ґвалтували польку.
— Заткни їй рота!
— Мовчи, суко!
— А-а-а-а!
— Ги-ги!
— Давай, там глянь — у них десь мають бути бабки!
— Я все віддам, усе! — кричала дружина мера. — У роялі, у роялі пакунки з грішми. Тільки не бийте, не бийте!
— Ця сука на пластичні операції вбухала більше, ніж коштує цей будинок, — гарчав один. — Давайте підрихтуємо їй марафет, — і він дістав розкладного ножика.
— Приходить до хати мурло волохате, — підспівував він, обрізаючи жінці щоки. — Я з'їм твою маму, я з'їм твого тата, а потім за тебе візьмусь!
— А-а-а!
— Рученьки — чик-чик, ніженьки — чик-чик, лагі-і-ідні очі! - і ніж забрав у польці зір.
— О-па! — крикнув хлопець, усипаний вуграми. — Та тут стільки бабла!
— Усе бери!
— Беру. А ти прикінчи цю лахудру.
Упоравшись із жінкою, вони вискочили на вулицю, де вже палали магазини, ларки, автомобілі й поодинокі люди.
Ватажок розбійників стояв посеред площі, на тій самій трибуні, й вигукував беззмістовні гасла.
— За наше щастя! Дави! Дави гниду! За наше щастя!
І в цю мить ударив сильний грім, небеса розверзлися, скрізь заблискотало, день перетворився на ніч і полив чорний прямовисний дощ! Такого дощу в цьому місті навіть старожили не пам'ятали. Це була справжня тропічна злива. Водяні потоки вимивали бруківку й молоді деревця. Змітаючи все на своєму шляху, вода затоплювала гаражі та підвали. Намоклі й стомлені мародери вдиралися до помешкань громадян і виносили звідти все, що можна було винести. Хтось відстрілювався, хтось захищав свої оселі звичайними кухонними ножами, але всесильній навалі протистояти не міг ніхто…