Зазвичай, виходячи з офісу, я прямував до піп-шоу. Коштувало мені це п’ятдесят франків, іноді сімдесят, коли еякуляція затримувалась. Від вигляду жіночої піхви, що рухається, мені туманіло в голові. Суперечливі напрямки фільмів сучасного мистецтва, рівновага між збереженням культурної спадщини та підтримка живої творчості… — все це дуже швидко зникало перед магією піхв, що рухаються. Я ніжно спустошував свої яйця. В той же час у кондитерській поряд з міністерством Сесилія впивалася зубами в шоколадні тістечка. У нас були практично однакові збуджувальні причини.
Зрідка я ходив до приватного салону за п’ятсот франків; це було в ті дні, коли моєму членові було дуже погано і він мені нагадував вимогливий нікчемний непотрібний придаток, що пахне сиром; тоді треба було, щоб якась дівка взяла його у свої руки, збуджувалась, нехай удавано, від сили мого члена, достатності його сімені. Як би там не було, вдома я був у сім тридцять. По-перше, вмикав «Питання до чемпіона", передачу, яку я записував на видеомагнитофон; потім я перемикав на національні новини. Ситуація, пов’язана зі скаженими коровами, мене не цікавила, я споживаю головним чином картопляні пюре «Муслін» з сиром. Вечір проходив за звичним сценарієм. Я не був нещасним, у мене було сто двадцять вісім каналів. О другій годині ночі я додивився тюркський мюзикл.
Так, у відносному спокої минуло кілька днів, доки одного дня у квартирі не пролунав дзвінок капітана Шомона. Розслідування просунулось далеко вперед, вони знайшли імовірного вбивцю. Це було навіть більше, ніж припущення: підозрюваний зізнався. Через два дні вони проводять слідчий експеримент, чи хотів би я бути присутнім?
— О, так, звичайно, — погодився я.
Марі-Жан привітала мене з таким сміливим рішенням і додала, що бути в жалобі — дуже важка робота, і ще щось про загадку прийдешнього. Вона застосовувала соціально прийнятні слова, висмикнуті з якогось спеціалізованого каталогу, проте це не мало жодного значення: я відчував, що вона з любов’ю ставиться до мене. Це було неймовірно, але дуже приємно. Жінкам притаманна любов, — подумав я, сідаючи у поїзд на Шербург. Що більше вони намагаються встановити на роботі особистісні любовні стосунки, то складніше їм жити у світі, позбавленому любові. У такій атмосфері вони не можуть розквітнути, то ж і страждають від цієї своєї слабкості. У психологічних порадах у журналі «Марі-Клер» постійно нагадують: визначте чітку межу між роботою та приватним життям; проте читачам це не вдається, і сторінки «Ваші листи» у цьому ж журналі переконливо свідчать про це з відвертою наполегливістю. Біля Руану я почав обдумувати деталі справи. Велике викриття капітана Шомона стосувалося того, що Аїша підтримувала «інтимні стосунки» з моїм батьком. Як часто та на якому рівні? Цього Шомон не знав та й для продовження розслідування це було неважливо. Один з братів Аїші швидко зізнався, що приходив до старого «зажадати пояснень», що їхня розмова невдовзі переросла в бійку та що він кинув того мертвого на бетонній підлозі котельні.
Формально відтворенням злочину керував слідчий суддя, невисокий сухий та похмурий чоловік у фланелевих штанях і темній тенісці з обличчям, на якому назавжди закарбувався вираз роздратування, але капітан Шомон не забарився показати, хто тут справжній хазяїн процесу. Жвавий і бадьорий, він особисто зустрічав гостей, обмінювався з кожним кількома вітальними словами, проводжав на місце: в нього був дуже щасливий вигляд. Це була його перша справа з убивством, і він розкрив її менш ніж за тиждень. У цій огидній банальній історії він був єдиним справжнім героєм. Втиснувшись у стілець, зовні пригнічена Аїша з чорною пов’язкою на голові ледь підвела очі при моїй появі. Вона відверто відводила погляд від того місця, де сидів її брат, який у оточенні двох жандармів тупо пропалював очима підлогу. Я не відчував до нього ні симпатії, бодай найменшої, ні співчуття. Підвівши голову, він зустрівся зі мною очима. Певно, він мене впізнав. Він достеменно знав, хто я. Його повинні були попередити: за законами жанру в мене було право на помсту. Я відповідав за кров мого батька. Розуміючи стосунки, які встановлювалися між нами, я пильно дивився на нього. Поступово я потрапляв у полон ненависті; це було приємне й сильне почуття. Якби в мене була зброя, я не вагаючись застрелив би його. Вбивство такого покидька для мене не те що не має значення, а навпаки, я вважаю це вищим актом благодіяння. Крейдою жандарм накреслив на підлозі відмітки, і слідчий експеримент почався. За словами обвинувачуваного, все відбулося дуже просто: під час розмови він психував і з силою штовхнув мого батька; той упав, розбивши голову об підлогу; у пориві нестями він одразу ж утік.