Протягом цілого нескінченного тижня Стандарт-Айленд безперервно обертався навколо свого центру — Мільярд-Сіті. В місті весь час товпляться юрби людей, що шукають тут рятунку від нудоти, бо в центрі острова кружляння не таке відчутне. Марно король Малекарлії, комодор Сімкоо, полковник Стюарт намагалися втрутитись у спірку між двома представниками влади, що поділили між собою палац муніципалітету… Жодний з них не схотів поступитися. Сам Сайрус Бікерстаф, якби він ожив, не спромігся б подолати цю ультра американську впертість.
А тут ще, на лихо, протягом цього тижня небо вкривають такі густі хмари, що немає жодної можливості вести спостереження. Комодор Сімкоо не знає більше, де перебуває Стандарт-Айленд. Потужні гвинти тягнуть його в протилежних напрямках, чутно, як тремтять металеві перетики блоків. Мешканці бояться увіходити в свої домівки. В парку повно-повнісінько людей. Вони отаборились просто неба. З одного боку лунають вигуки: «Хай живе Танкердон!», з другого розлягається: «Хай живе Коверлі!» Очі сиплють блискавицями, стискаються кулаки. Невже громадянська війна у своїх найважливіших проявах вибухне серед населення, яке дійшло до краю божевілля?
Хоч як би там було, ані ті, ані ті не хочуть бачити небезпеки, що наближається. Вони не поступляться, хоч би «первина Тихого океану» розлетілась на друзки!
Вона кружлятиме так, аж поки, через брак струму, не зупиняться динамо й гвинти.
Серед загального збудження, байдужий до нього, Уолтер Танкердон залишається осторонь, — гостра тривога крає йому серце. Він боїться не за себе, а за міс Ді Коверлі — що станеться з нею, коли страшний вибулі знищить Мільярд-Сіті? Вже вісім днів він не бачив ту, котра була його нареченою, мала стати його дружиною. Кілька раз у розпачі він благав батька зректися своєї жорстокої постанови. Але Джем Танкердон не схотів нічого слухати й прогнав сина.
Тоді, в ніч із 27 на 28 березня, скориставшися з темряви, Уолтер намагається добратися до молодої дівчини. Він хоче бути біля неї, якщо трапиться катастрофа. Прослизнувши крізь натовп, що залляв Першу авеню, він ступає у ворожу частину міста і прямує до особняка Коверлі.
Незадовго перед світанком страшний вибух стрясає повітря аж до найвищих сфер. Надмірний тиск, що переходить межі дозволеного навантаження, висаджує котли лівої електростанції разом з будівлями і машинами. А раз джерело електричної енергії раптом зникло на цьому боці, то половина Стандарт-Айленду поринає в глибоку пітьму…
Розділ XIII
ЯК ПЕНШІНА ВИЗНАЧИВ СТАНОВИЩЕ
Якщо машини Бакборт-Гарбора не діють тепер через вибух котлів, то машини Штирборт-Гарбора цілісінькі. Щоправда, це однаково, як позбутися зовсім двигунів. Обмежений рухом тільки правобічних гвинтів, плавучий; острів і далі кружлятиме навколо себе, не посуваючись; анітрохи вперед.
Аварія значно погіршила становище. Справді, коли обидві енергетичні установки могли працювати одночасно, досить було взаємної згоди між партіями Танкердона й Коверлі, щоб покласти край цьому нестерпному стану речей. Двигуни повернулись би до свого доброго звичаю, рухатися в одному напрямку, і плавучий острів, затримавшись усього на кілька днів, знову взяв би курс до бухти Магдалини.
А тепер усе обернулось інакше. Якби навіть і було досягнуто згоди, дальше плавання все одно неможливе, бо в розпорядженні комодора Сімкоо немає двигуна достатньої сили, щоб вивести острів з цих віддалених морів.
До того ж, якби Стандарт-Айленд стояв незворушно протягом останнього тижня, якби очікувані пароплави змогли з ним зустрітись, він, напевно, спромігся б дістатися до північної півкулі.
Але ж цього не сталось. За одержаними сьогодні астрономічними спостереженнями встановлено, що під час свого тривалого кружляння Стандарт-Айленд перемістився у південному напрямку. Від дванадцятої паралелі він відхилився аж до сімнадцятої.
Дійсно, між Новими Гебрідами і островами Фіджі існують морські течії, які виникають через стиск океанських вод між двома архіпелагами і які прямують на північний схід. Поки машини працювали у цілковитій згоді, Стандарт-Айленд без зайвих зусиль перемагав ці супротивні течії. Але відтоді, як почалось кружляння, вони невідступно відносять плавучий острів до тропіка Козерога.
Дізнавшись про це, комодор Сімкоо, не приховуючи складності становища перед тими чесними людьми, що ми їх назвали нейтральними, звернувся до них з такими словами:
— Нас віднесло на п’ять градусів у південному напрямку. Але я не можу на Стандарт-Айленді зробити те, що робить кожний моряк на борту пароплава, коли його машини вийдуть з ладу. Наш острів не має вітрил, які дозволили б використати силу вітру, і ми покинуті на ласку морських течій. Куди вони нас занесуть? Цього я не знаю. Щодо пароплавів, які йдуть з бухти Магдалини, то вони марно шукатимуть нас у призначеному місці, бо ми з швидкістю від восьми до десяти миль на годину дрейфуємо у бік найвіддаленіших і найнебезпечніших областей Тихого океану.
У цих кількох фразах Етель Сімкоо схарактеризував ситуацію, що йому несила була змінити. Плавучий острів, наче велетенський уламок потонулого гігантського корабля, відданий напризволяще морським течіям. Коли течія прямує на північ, його також несе на північ, коли течія йде на південь, і він пливе на південь — і може навіть опинитися на крайній межі Південного полярного моря. І тоді…
Цей стан речей невдовзі став відомий населенню в Мільярд-Сіті і в обох портах. Всі гостро усвідомлюють наближення страшної небезпеки. І, як то завжди буває між людьми, політичні пристрасті вщухають перед лицем нової загрози. Вже нікому не спадає на думку розпочинати братовбивчі сутички, і якщо взаємна зненависть ще триває, то тепер принаймні вона не виллється: у насильницькі дії. Мало-помалу мешканці повертаються до своєї частини міста, розходяться по своїх кварталах і будинках.
І тоді Джем Танкердон і Нет Коверлі зрікаються змагатися за першість. Рада нотаблів, за пропозицією обох мерів, ухвалює єдину розумну постанову, що випливає з даних обставин: вона передає всю владу до рук єдиного керівника, комодора Сімкоо, якому доручають віднині рятувати Стандарт-Айленд.
Етель Сімкоо бере на себе цей обов’язок без жодного вагання. Він розраховує на відданість своїх друзів, своїх офіцерів, усього свого персоналу. Але до яких заходів може він вдатися на цій плавучій споруді в двадцять сім квадратних кілометрів, яка стала невідчутна до управління, втративши свої двигуни?
І, загалом кажучи, хіба немає підстав вважати це за остаточний вирок Стандарт-Айленду, що його досі мали за шедевр корабельного будівництва, а останні події, перетворили на іграшку вітрів та морських хвиль?
Щоправда, до цих нещасливих подій спричинились не стихійні сили природи, яким «перлина Тихого океану» від часу свого заснування завжди переможно опиралась, будь то урагани, шквали чи циклони. Це сталося з вини мільярдерів, через їхні внутрішні чвари, змагання за першість, через нестямну впертість, яка спонукала одних пориватися на південь, а других — на північ! Тільки їхня неперевершена дурість і призвела до висадження котлів!
Але навіщо дорікати? Насамперед треба встановити розміри аварії у Бакборт-Гарборі. Комодор Сімкоо збирає своїх офіцерів і інженерів.
Комісія прямує туди, де здіймалися будинки електростанції, де містилися машини. Вибух апаратів, що перегрілися до краю, знищив усе навколо, заподіявши смерть двом механікам і шести кочегарам. Дощенту зруйновано й енергетичну установку, що подавала електроенергію лівій частині Стандарт-Айленду, задовольняючи різноманітні її потреби. На щастя, динамо правої частини продовжують працювати, і, за словами Пеншіна, Стандарт-Айленд «відбувся тим, що позбувся одного ока».
— Хай так, — каже Фрасколен, — але ми позбулись також і однієї ноги, а та, що зосталась, ні на що не здатна!
І кривий, і кульгавий — то вже занадто!
Огляд показав, що пошкодження полагодити неможливо, а тому неможливо й зупинити просування на південь. Доводиться чекати, коли Стандарт-Айленд самотужки вибереться з цієї течії, яка несе його геть за межі тропічної зони.