Замість лелії рожу
цілують уста.
А все ж, як Петро від Христа,
відректися від Тебе не можу.
Із ким тепер, в яку годину
молодий відмолодюсь?
Невже ж ні раз не помолюсь
за моє кохання, за людину?
Дзвенить залізо. Мовчать бетони.
За літами літа.
Брини ж у серці, Мріє Золота,
на різні тони…
IV.
Не з каменю, не з мармору
з простого заліза.
— Ніжна, відважна,
о де ж твій хітон?
Де риза злототканная,
скорбні твої очі? —
Струнна осанна,
волошковий тон.
До ночі працюватимем
в полі, як у храмі.
Спій — наливайся
житам в унісон!
З піснями, з поцілунками
стрінуть нас мадонни.
Пізній… залізний…
над персами сон…
Псалом залізу. I
Ненавидим прокляту мідь,
бетони і чугуни!
Ой що там в полі, що за гук —
татари, турки, гунни?
Виходим вранці як з печер —
курить по всій країні!..
Замість квіток шаблі, списи
виблискують в долині…
Спахне — ударить — прогримить,
затихне за горою —
І вже спішить і вже шумить
вгорі над головою; —
копне копитом, зареве,
підкине хмару сизу —
І з криком в небо устає
новий псалом залізу.
Псалом залізу. II
Десь за морями право, честь.
За океаном совість.
Хоч би вокзал побіг, гукнув,
розбуркав промисловість!
Заслабло місто: кашель, кров.
На труп — ворони, галки…
Лише часом немов крізь сон
музика й катафалки.
І ходить чутка: генерал
утік із міста вранці.
Без бою, певно, іздадуть,
коли кругом повстанці.
Стоїть завод, — не п'є, не їсть,
аж цвіллю взявся знизу…
І мовчки в небо устає
новий псалом залізу.
Псалом залізу. ІІІ
Минув як сон блаженний час
і готики й бароко.
Іде чугунний ренесанс,
байдуже мружить око.
Нам все одно, чи бог, чи чорт
обидва генерали! —
Собори брови підняли,
розбіглися квартали.
Над містом зойки і плачі,
немов з перини пір'я…
Зомліло, крикнуло, втікло
зелене надвечір'я.
Це що горить: архів, музей? —
а підкладіть-но хмизу!..
З прокляттям в небо устає
новий псалом залізу.
Псалом залізу. IV
На чорта вам здалася власть?
Нам дайте хліба, їсти! —
А за повстанцями ідуть,
співають комуністи.
Пождіть, пождіть, товариші,
ще будем їсти й пити.
Коли б ви нам допомогли
капіталістів бити.
Ідуть, ідуть робітники
веселою ходою.
Над ними стрічки і квітки,
немов над молодою.
Туркоче сонце в деревах,
голубка по карнизу…
Червоно в небо устає
новий псалом залізу.
Ронделі. I
Іду з роботи я, з завода
маніфестацію стрічать.
В квітках всі вулиці кричать:
нехай, нехай живе свобода!
Сміється сонце з небозвода,
кудись хмарки на конях мчать…
Іду з роботи я, з завода
маніфестацію стрічать.
Яка весна! яка природа!
У серці промені згучать…
— Голоту й землю повінчать! —
тоді лиш буде вічна згода.
Іду з роботи я, з завода.
Ронделі. II
Мобілізуються тополі
під хмарним вітром на горі…
Уже давно ми на порі,
давно всіх кличемо: до волі!
До волі, бідні, босі й голі!
не час сидіти у норі!
Мобілізуються тополі
під хмарним вітром на горі…
Гукнем же в світ про наші болі!
Щоб од планети й до зорі —
почули скрізь пролетарі,
за що ми б'ємся тут у полі!
Мобілізуються тополі…
26 — II (11 — III). I
Там на горі за Дніпром
радо кричать прапори:
честь йому, слава, хвала!
Грають оркестри, церкви,
в квітах вітають портрет —
там на горі за Дніпром.
Котиться спів у степи,
йде від села до села:
честь йому, слава, хвала!
Встанемо ж, менші брати,
стрінем пророка свого. —
Там на горі за Дніпром
честь йому, слава, хвала!
26 — II (11 — III). II
Прийшли попи, диктатори (о сором!), —
якраз всі ті, кого Ти не любив.
І хтось Твоє погруддя встановив
поміж монастирем, поміж собором.
Стоїш. У далеч дивишся з докором…
Який огонь в душі Твоїй горів,
коли будив Ти, кликав кобзарів
з насильством биться, з царствами, з терором!
Ну що ж. Тарасе! Рад єси, не рад —
дивись, який в господі нашій лад,
в сім'ї великій, у громаді вольній.
Дивись. Мовчи. Хоча б схотів і їсти —
нічого не кажи Первопрестольній. —
Бо ще й Тебе пошиють в шовіністи.
Я знаю…
Я знаю: вас не раз ще прокленуть
нові співці, нова краса-голота —
за те, що з рідного свого болота
не зразу вийшли ви на вольну путь.
Спитають вас, до суду поведуть:
ви прославляли лінь, а де ж робота?
Чого замість човна пускати плота,
жахаючись того, що зветься Суть? —
Так годі спать! виходьте на дорогу!
Людині гімн, Людині, а не богу!
Майбутньому всю душу — славний дар!
Горіть! Дивіться сонцю просто в вічі!
Бо стогне світ од "геніїв" — нездар.
І жить самі не будете ви двічі…
Гнатові Михайличенку