ШУКАЮЧИ НЕВІДОМУ ЗЕМЛЮ
Пізно увечері, коли незахідне вже сонце пливло червоною кулею на північному горизонті, «Полярна зоря» вийшла з Берінгової протоки в Льодовитий океан.
У далечині, на заході, було видно північно-східний кінець Азії — мис Дежнєва, на крутих схилах якого багряніли освітлені сонцем численні снігові поля. Мандрівники послали останнє привітання негостинному, безлюдному берегові, який все ж становив частину рідної землі.
На сході в легкому тумані можна було розглядіти мис принца Уельського, що залишився вже позаду. Попереду море було майже вільне від криги. Останній час панували
південні вітри, які разом з теплою течією вздовж американського берега протоки відігнали більшу частину криги на північ. Це була дуже сприятлива обставина для дальшого плавання.
Коли наступного ранку наші мандрівники вийшли на палубу, на заході вже не видно було землі. На сході земля ще маячила — це були береги Аляски з скелястими мисами Лісберн і Надії, що відмежовували з півночі затоку Коцебу.
Вітер був ходовий, і, розпустивши паруси, «Полярна зоря» мчала по хвилях, немов велика чайка. Інколи зустрічалися крижані поля і невеликі айсберги, які, злегка погойдуючись, повільно пливли, підгонювані вітром, на північний схід.
Коли береги Аляски почали зникати за горизонтом, Макшеєв, який стояв разом з іншими пасажирами біля борту, вигукнув:
— Прощай, колишня російська земля, дорогоцінність, подарована американцям.
— Як це? — здивувався Боровий. — Скільки я пригадую, наш уряд продав Сполученим Штатам цю похмуру країну.
— Так, продав за сім мільйонів доларів. А чи знаєте ви, скільки янкі вже виручили з цієї похмурої країни?
— Ну, стільки ж або, може, вдвоє!
— Ви жорстоко помиляєтесь! Самого золота вони вивезли з Аляски на двісті мільйонів доларів. А крім золота, ще цілком не вичерпаного, там є срібло, мідь, олово і кам’яне вугілля, що його починають видобувати. Далі хутро, великі ліси по Юкону. Будують залізницю, Юконом ходять пароплави.
— Ну, нам жалкувати нема чого! — зауважив Труханов. — У нас і Аляска залишилася б у такому первісному стані, як Чукотська земля, де теж є і золото, і вугілля, і хутро, а пуття від усього цього ніякого…
— До якогось часу, — відказав Каштанов, — вільний розвиток Росії взагалі придушений самодержавством. Але зміниться уряд, і ми, можливо, почнемо працювати в великих масштабах, і тоді Аляска нам би дуже придалася. Володіючи нею і Чукотською землею, ми б командували всією північчю Тихого океану і жоден американський хижак не насмілився б заглянути сюди. А тепер вони почувають себе господарями в Берінговому морі і в Льодовитому океані.
— І навіть у Чукотській землі! — з жалем додав Макшеєв. — Вони постачають чукчам товари і вимінюють у них на спирт хутро, моржову кістку, шкіри.
Другого ранку землі не було видно, і «Полярна зоря» пливла зі зменшеною швидкістю Морем, що здавалося безкраїм, незважаючи на кригу, яка біліла навкруги. Спереду на горизонті стояв густий туман. Вітер послабшав, інколи йшов лапатий сніг, і тоді горизонт швидко звужувався, а судно уповільнювало хід; температура повітря була тільки +0,5°. Близько полудня визирнуло сонце і дало змогу визначити широту: вона виявилась 70°3΄. Таким чином «Полярна зоря», завдяки ходовому вітрові і майже вільному морю, за тридцять шість годин встигла пройти третину віддалі між виходом з Берінгової протоки і берегом шуканої землі.
Дальші два дні ці сприятливі умови тривали, і мандрівники досягли вже широти 73°39΄. Але надвечір четвертого дня плавання по морю Бофора крига швидко згустилася, і суднові доводилося вже лавірувати тихим ходом у вузьких проміжках між крижаними полями.
На всьому цьому шляху не зустріли ніяких суден; очевидно, пора року була надто рання для китобоїв. Коли це виявилось, Труханов сказав Макшеєву:
— Як бачите, Якове Григоровичу, ми китобоїв не зустріли, і вам, хоч-не-хоч, доведеться залишитися на «Полярній зорі» моїм гостем. Але, може, ви вважаєте за краще взяти участь у санній експедиції, якщо ми знайдемо шукану землю?
— Хоч яке приємне ваше товариство, — відказав Макшеєв, — але сидіти півроку або рік без діла на судні серед криги мені буде важко. А в експедиції я візьму участь з великим задоволенням і, гадаю, не без користі для неї. Я добре вмію ходити на лижах, їздити на собаках і беру на себе разом з Іголкіним догляд за ними. Можу також готувати їжу для всієї компанії, провадити знімання, допомагати професорові Каштанову в геологічних спостереженнях. Як гірничий інженер, я дещо розумію в геології.