— Вони живі! — вигукнув Громеко.
— Нам треба поспішати на виручку товаришів; адже вже майже три місяці, як вони в полоні: сьогодні 5 грудня, — сказав Громеко, заглянувши в свій щоденник.
— Вони пишуть, що дикі люди тут нічого не зайняли, — сказав Макшеєв. — Отже, нарти й лижі повинні бути в льодовнику разом з запасами харчів; треба зараз розкопати вхід до складу і почати готуватися до від їзду.
— Так, в юрті все ніби на місці; мабуть, і склад цілий, якщо тільки двері в нього не залишились відчинені і собаки не розтягли харчів, — зазначив Папочкін.
Після важкого шляху по снігу, ночівлі в тонкому наметі і харчування самим м’ясом та сухарями, — тепла юрта й запаси різних консервів зробили життя мандрівників далеко приємнішим. Вони вирішили відпочити кілька днів, готуючись одночасно до нової подорожі, що могла затягнутися на кілька тижнів, залежно від того, як далеко відкочували первісні люди.
Увесь горб навколо юрти був укритий досить глибоким снігом. У складах лежало все на місці. Нарти і лижі одразу ж витягли, щоб оглянути і поладнати. Великий склад був замкнений і мав справжні міцні двері. Завдяки цьому хижаки нічого не потягли, незважаючи на відсутність людей і собак. Дбайливі самітники припасли на зиму багато копченого м’яса, яке стало тепер у великій пригоді, бо звільняло від потреби витрачати час на полювання.
Трохи віддалік на горбі стояла невелика метеорологічна будка, споруджена Боровим. Інструменти були справні. В юрті знайшли метеорологічний журнал, з якого можна було зробити висновок про клімат другої половини літа і початку осені в тундрі.
Вирішили взяти юрту з собою, а всі зайві речі покласти в склад, замкнути його замком і вхід прикидати снігом, щоб зовсім сховати його від непроханих гостей.
Згідно з цим рішенням приготували для подорожі дві нарти, шість пар лиж, харчів на місяць, теплий одяг, спальні мішки. Взяли також деяку кількість цукру, цукерок, ножів, голок, ниток, намиста і каблучок для подарунків дикунам, якщо вони з доброї волі видадуть полонених. На всякий випадок захопили також спирту і коньяку, щоб, у разі потреби, підпоїти варту.
ПО СЛІДАХ ТОВАРИШІВ
Після триденного відпочинку на горбі рушили в дорогу, спершу на південний схід до річки, що за нею Каштанов і Папочкін вперше полювали на мамонтів, а потім цією ж річкою за водою.
Другого дня знайшли галявину на лівому березі річки, де раніше було стійбище первісних людей; від нього залишилося десятків два остовів наметів, що являли собою жердини, складені конусом, як у чумах ханте та евенків Азії.
На одній з жердин був приколотий папірець з таким текстом:
Тут ми жили в полоні увесь час до відкочівлі на південь. Сьогодні орда рушає. З дороги може пощастить вте…
Кінець записки, очевидно, був відірваний.
Вирішили йти далі річкою, уважно шукаючи галявини на віддалі кожних п’ятнадцяти-двадцяти кілометрів, що, очевидно, становили денний перехід орди, яка була навантажена всім домашнім скарбом і тому рухалась повільно.
На узліссях цих галявин могла залишитися записка полонених товаришів.
Надвечір того ж таки дня справді натрапили на велику галявину і на одному з кущів знайшли записку, прив’язану ниточкою до гілки. Ось що говорилося в ній:
Проходимо кілометрів двадцять за день, то стежками в лісі поблизу річки, то просто по воді, яка вже дуже холодна і подекуди завглибшки вище коліна. Але цим людям це байдуже. Нам віддали частину одягу, але на ночівлі знову відбирають його і дають звірячі шкури, щоб захиститися від холоду. Під час перекочівлі вони наметів не ставлять, а сплять під кущами. Порятунком для нас є тільки вогнище, яке ми підтримуємо по черзі весь час, поки стоїмо на місці.
Наступного дня пройшли кілометрів сорок, але не знайшли жодної записки, можливо, що її зірвав вітер або струсив який-небудь звір.
Йшли ще день, і після обіднього привалу знову знайшли записку такого змісту: