І раптом обидва, очевидно змовившись, повернулися в сторону, звідки пролунав постріл, і підняли руки. Негайно і всі дикуни попадали на коліна і припали обличчям до землі. Настала тиша. Тоді Іголкін підвівся, склав долоні рупором, і, повернувшись у сторону лісу, почав кричати:
— Майже всі чоловіки орди пішли вранці далеко на полювання, а завтра туди ж підуть жінки, щоб допомогти поділити здобич. Залишаться тільки старі й діти. Тоді й приходьте звільнити нас. Принесіть нам білизну й одяг. Чи все у вас гаразд, чи всі повернулися? Дайте знати, що ви зрозуміли мене, зробивши ще постріл, коли все гаразд, і два, коли ні.
Макшеєв негайно відповз трохи назад і вистрелив. При пострілі Іголкін знову простяг руки догори, а люди, які підвелися з землі, поки він кричав, і збентежено дивилися на нього, знову попадали ниць.
Давши їм полежати трохи, Іголкін підвівся і, повернувшись обличчям до вогню, голосно заспівав веселої матроської пісні. Первісні люди навколішки підповзли ближче і розташувалися великим колом біля вогнища, перекидаючись окремими вигуками здивування. Очевидно, їх полонені досі не робили нічого схожого.
Макшеєв налічив щось із вісімдесят дорослих, більшість яких були жінки. Підлітків і дітей різного віку було значно більше. Вони стояли й сиділи поза колом дорослих і з їх облич було видно, що пісня Іголкіна надзвичайно тішить їх, тоді як дорослі були збентежені і почасти навіть налякані нею.
Поспівавши хвилин десять, Іголкін знову підніс руки догори, а потім він і Боровий, що сидів під час співу нерухомо біля вогнища, попрямували до свого намету. Слухачі почали розходитися по своїх. Але дві жінки підійшли до намету полонеників і сіли біля його входу, очевидно маючи намір оберігати їх сон.
Стійбище незабаром затихло, і тільки вогнище, догоряючи, потріскувало серед спустілого круга.
Каштанов і Макшеєв повернулися до своїх супутників, розказали їм все, що бачили й чули, і спільно обговорили план звільнення товаришів.
ЗВІЛЬНЕННЯ ПОЛОНЕНИКІВ
Виспавшись добре, мандрівники склали всі речі на нарти і приготували все до негайного від’їзду. Потім пішли до стоянки дикунів, захопивши з собою одяг і взуття для полонеників, рушниці для них та пакунки з подарунками для дикунів. Наблизившись до галявини, вони почули звідти викрики і гавкіт собак. Очевидно, люди ще не пішли. Тим-то мандрівники, крадучись, підійшли до краю галявини і почали стежити з-за кущів.
Вони побачили, що все стійбище заворушилося. Круг між наметами був заповнений людьми, які збиралися на полювання. Жінки й чоловіки виносили з наметів списи, дротики, скребачки, жмути реміння. Діти сновигали всюди між ними, займали зброю, діставали стусанів, верещали й вили. Підлітки пробували дротики, оглядали списи і, випробовуючи їх вістря, кололи жартома один одного. Десятка півтора собак, в яких неважко було впізнати експедиційних, але напівздичавілих, трималися поза кругом, осторонь наметів, очевидно збираючись супроводжувати мисливців, а поки що сварилися й гризлися один з одним.
Нарешті, всю зброю повиносили, і дорослі, озброївшись списами, рушили натовпом на схід. За ними йшли підлітки, які несли дротики, ножі та реміння; вони, очевидно, були зброєносцями та носіями здобичі. Діти, хто на двох ногах, хто на чотирьох, бігли ззаду і по боках з вереском і криком. Собаки йшли віддалік. На краю галявини діти відстали і повернули назад, а натовп мисливців, не менш як сто чоловік, витягнувся довгим рядком по стежці, поступово зникаючи в лісі.
На стійбищі тепер видно було тільки старих. Вони заходилися прибирати намети і витрушувати шкури, які служили підстилкою і покривалом під час сну. З кількох наметів вилізли згорблені старі жінки і посідали біля входу; виповзли найменші діти, а немовлят виносили на руках і клали на шкури біля наметів на час прибирання.
Тільки біля намету полонеників залишилися три дорослі жінки, які, очевидно, виконували обов’язки вартових. Одна з них заходилася розрізувати шкури кістяним ножем на ремені; друга таким самим ножем стругала палички для стріл, а третя колола товсті кістки на гострі скалки для наконечників списів і стріл.