Незабаром полоненики навчилися розуміти мову цих людей, дуже нескладну. Коло понять їх було обмежене полюванням, їжею та примітивною обстановкою життя, і мова складалася з односкладових і двоскладових слів без відмін, без дієслів, прислівників, прийменників; вона доповнювалася мімікою і рухами тіла. Рахувати вміли тільки до двадцяти по пальцях рук і ніг.
У кожному наметі жило кілька жінок і чоловіків, зв’язаних груповим шлюбом, а також діти цієї групової сім’ї, в якій дитина мала одну матір і кількох батьків. Чоловіки ходили на полювання і виготовляли скалки кременя для списів, дротиків, ножів і скребачок. Жінки збирали ягоди і корінці, виробляли шкури, брали участь в облавах на великих звірів, коли потрібні були сили всієї орди.
Полювали люди на різних тварин, що їм траплялися, і їли як м’ясо, так і всі нутрощі, а також черв’яків, слимаків, гусінь та жуків. Мисливці наїдалися теплим м’ясом і пили кров щойно забитих тварин, а рештки і шкури приносили додому в стійбище. Великих тварин — мамонтів і носорогів — вони оточували й заганяли у вовчі ями, викопані на звірячих стежках у лісі, і там добивали камінням та списами
На полювання ходили групами — родинами або об’єднувалися по дві-три родини, а на великого звіра, якого треба було заганяти облавою, йшла вся орда, крім двох-трьох жінок, що залишалися вартувати полонених. Ці жінки годували немовлят усіх наметів, матері яких довго не поверталися з полювання.
На полюванні траплялися нещасні випадки. Хижаки, а також мамонти і носороги іноді ранили й калічили своїх переслідувачів. Убитих або тяжко поранених товаришів мисливці з’їдали.
Загальний вигляд первісних людей, за словами Борового, можна було охарактеризувати так: вони мали велику голову на короткому й товстому тулубі з короткими, грубими і сильними кінцівками. Плечі були широкі й сутулуваті, голова й шия нахилені вперед. Коротке підборіддя, масивні надбрівні дуги і спадистий лоб робили їх схожими на людиноподібну мавпу. Ноги були трохи зігнуті в колінах. Первісні люди ходили, нахилившись вперед, і сиділи за їжею і роботою навпочіпки.
На підставі розповідей Борового та Іголкіна про цих людей, а також огляду їх зброї і виробів, Каштанрв прийшов до висновку, що це плем’я мало багато спільного з неандертальцями, які жили в Європі в середньому палеоліті, тобто в старокам’яному віці, одночасно з мамонтом, довгошерстим Носорогом, первісним биком та іншими тваринами льодовикової епохи.
Ці первісні люди мали тільки дуже грубе кам’яне знаряддя, яке виготовляли з крем’яних скалок у вигляді скребачок (для обробки звірячих шкур), сокир і ножів, наконечників до списів і дротиків для полювання. Гострі скалки вставляли також в отвори, видовбані в дрючках, які перетворювались на грізну зброю.
Вогонь, розпалений полонениками, люди називали маленьким сонцем і поклонялися йому. Благодійний вплив вогню вони відчули під час великої перекочівлі на південь, до якої їх примусив початок зими в поясі північного лісу. Тягти з собою жердини для наметів було надто важко, а зрубувати нові на місці кожної ночівлі — надто довго, тим-то під час перекочівлі ночували просто під кущами в лісах, де холодний вітер особливо давав себе взнаки. Підсідаючи до вогнища полонеників, вони скоро переконалися, що він зігріває, і незабаром вся орда почала ночувати навколо вогнища і з великою охотою збирати для нього дрова. Але розпалювати окреме вогнище для себе ніхто з них не наважувався. Полоненики ж не наводили їх на цю думку, щоб лишитися єдиними господарями вогню і не зменшити перед ордою своєї чарівної сили. Вони передбачали, що з часом, якщо звільнення затягнеться, становище стане важким.
Полоненики з дедалі більшою тривогою лічили дні осені, що минали, і все гадали, чи скоро повернуться товариші з півдня та звільнять їх. Зима поступово насувалася з півночі, і в недалекому майбутньому мала відбутися нова перекочівля, ще далі від горба на краю льодів. Тому можна собі уявити, з якою радістю вони почули постріли, цю звістку про близьке звільнення.