— Ну, з цим не можна погодитися, — сказав Каштанов. — Коли б це море утворилося недавно, в ньому не могли б жити представники юрської фауни, як-от риби, іхтіозаври та плезіозаври. Ні риби, ні іхтіозаври не могли переселитися з земної поверхні всередину по сухому, як от мурахи, або повітрям, подібно до птеродактилів. З цього виходить, що в пробоїну все-таки проникло море, хоч би на невеликий час, і вузькою протокою.
— Але дозвольте! — вигукнув Папочкін. — Як могло море пройти слідом за метеоритом усередину? Воно зустріло б розжарені гази й вогненну поверхню і з усіх заврів та риб вийшла б тільки величезна юшка, а не потомство.
Усі розсміялися, але Каштанов відказав:
— Ви робите надто поквапні висновки з моїх слів, Семене Семеновичу. Я ж не говорив, що море проникло слідом за метеоритом. Метеорит упав, як гадає Микола Інокентійович, у тріасовий період, а фауна моря юрська. Отже, ми маємо достатній проміжок у часі для виходу газів і охолодження внутрішньої порожнини. Можливо, в іншій частині Плутонії море Ящерів тягнеться значно далі на північ, показуючи той шлях, яким морська фауна переселилася колись усередину,
— От бачите, скільки запитань, надзвичайно цікавих і важливих, виникає одразу ж, коли ми починаємо міркувати про природу Плутонії, — сказав Труханов. — І кожний з нас може намітити їх цілий ряд за своєю спеціальністю. А кінець кінцем — треба відрядити другу експедицію для дальшого дослідження Плутонії. Чи не так?
ЕПІЛОГ
Настав і минув травень, але він не приніс ще довгожданої весни. Хоч сонце вже не зникало з горизонту, тільки трохи спускаючись на півночі і піднімаючись на півдні, але гріло воно слабо, і сніг розтавав тільки на південному боці корпусу судна та на крутих берегових скелях. Крім того, сонячні дні часто змінювались похмурними; здіймався вітер, кружляв сніг, нерідко розгулювалася справжня пурга, і, здавалося, поверталася зима. Цей свіжий сніг постійно затримував розтавання старого, який вже осів і готовий був перетворитися на воду вже при перших достатньо теплих днях. Вони настали тільки в першій половині червня і принесли, нарешті, довгождану весну.
Із скель стікали численні струмки, на маленьких звільнених від снігу площинках з’явилися крихітні квіти, що розпускалися перед очима. В калюжах, зігрітих сонцем, ворушилися якісь водяні комахи, що невідомо звідки взялися. Але море, міцно скуте кригою, ще дрімало. Проте в тихі дні з вершечка щогли можна було бачити далеко на півдні темну смугу води.
— В цьому році весна тут запізнилася! — сказав якось капітан мандрівникам, які зібралися на палубі. Їм через воду, що майже скрізь вкривала кригу, тепер доводилося більшу частину дня перебувати на судні.
— Так, торік ми в цей час уже підпливали до берега цієї землі
— Бо сильні вітри розхвилювали море і розбили кригу. А тепер ось уже десять днів як зовсім тихо або повіває тільки легенький південний вітерець.
— Чи не доведеться зимувати вдруге, якщо море не скресне? — поцікавився Папочкін, якому ставало нудно.
— Ну, ні! В липні, найпізніше в серпні, море звільниться, навіть якщо вітрів не буде.
— В липні або серпні! — вигукнули Громеко і Макшеєв. — Половину літа просидимо ще тут?
— Так, у полярних плаваннях на це треба зважати. В погані роки тут тільки один або півтора місяця залишається для навігації; в гарні — два-три місяці.
Терпіння людей «Полярної зорі» справді зазнало довгих випробувань. Червень був тихий, але в другій половині хмарний і холодний. Вночі підмерзало, іноді йшов сніг, і в такі дні здавалося, що літо вже минуло.
Нарешті на початку липня налетіла зі сходу буря. Вона хоч і засипала все снігом, але розламала кригу, і судно, давно вже обколене, готове до плавання, попрощалося салютом з сумною Землею Нансена і попрямувало на південь.
Але погода і далі стояла хмарна і сира, часто йшов дощ або сніг; іноді тумани примушували стояти годинами.