Тихо посуваючись проти течії, обидва човни пливли темною водою між двома зеленими стінами кущів і дерев, що утворили непроглядні хащі. Деякі кущі, підмиті річкою, нахилилися і звішували свої віти у воду. На великих, яскраво-червоних квітах якоїсь незнайомої виткої рослини гойдалися красиві великі метелики і дзижчали бджоли.
Вода дзюркотіла під носом човна, весла розмірено плескали, з гущини долинало щебетання і спів птахів. Макшеєв схилився над бортом і дивився у воду, стежачи за рибами, які подекуди з’являлися і зникали в глибині.
— Яка гарна тут природа, коли спостерігати її з човна, — промовив він. — А зійдеш на берег — не проб’єшся через гущавину, не ступиш і кроку, щоб не натрапити на якого-небудь отруйного чи хижого звіра. Просто важко повірити, що після багатоденної боротьби з льодами, туманами і хуртовинами ми пливемо річкою, яка тече по внутрішній поверхні нашої Землі. І так близько від цих льодів природа, що нагадує незаймані ліси Африки або Південної Америки. Цікаво б знати, під якою широтою Північної Америки ми зараз перебуваємо?
— Це неважко визначити, якщо прокласти на карті наш маршрут, починаючи від льодового валу. Я думаю, що ми ще тільки під морем Бофора, під дуже високими широтами або, в кращому разі, під тундрою північного берега Аляски. Там лютий холод, крига, білі ведмеді, а тут розкішна рослинність, тигри, гіпопотами, змії.
В цей час Макшеєв побачив у воді ясний відбиток сонця, швидко підняв голову і вигукнув:
— Ач, червоне сонечко, нарешті, показалося на чистому небі. Дивіться лишень!
Мандрівники, які звикли бачити Плутона тільки крізь більш-менш густу пелену туману або хмар, ще не мали уявлення про колір неба і справжній вигляд цього світного ядра Землі. Тепер же ця пелена розривалась, утворюючи купчасті хмари, в проміжках між якими видно було чисте небо, але не блакитне, як над зовнішньою поверхнею Землі, а темно-синє.
В зеніті стояв Плутон, діаметр якого здавався трохи більшим від видимого сонячного.
Це підземне, або «внутріземне», світило загалом нагадувало Сонце, що світить перед заходом або незабаром після сходу через товстий шар атмосфери. На його дискові можна було помітити досить багато темних плям різної величини.
— Це центральне світило, або справжнє ядро нашої Землі, перебуває вже в останній стадії свого горіння, являючи собою згасаючу червону зірку. Ще трохи — і воно згасне! На внутрішній поверхні запанує темрява і холод, і все це розкішне життя поступово загине, — сказав Каштанов.
— Добре, що ми встигли дістатися сюди і вивчаємо її! — вигукнув Макшеєв. — Трохи пізніше нам довелося б повернутися назад, ми побачили б тільки чорну ніч перед собою.
— Ну, я сказав «трохи» в геологічному розумінні. Коли перевести на земні роки, то це може дорівнювати цілим тисячоліттям, тим-то наші далекі потомки матимуть ще змогу вивчати цю внутрішню поверхню і навіть колонізувати її.
— Щиро дякую! Переселитися в країну, засуджену на загибель у темряві вічної ночі!
ТРОПІЧНА ГРОЗА
Так за жвавою розмовою непомітно минув час, і обидва човни причалили до місця стоянки, де Папочкін і Громеко чекали на них з вечерею. Порося у вареному і смаженому вигляді, приправлене дикою цибулею, зібраною ботаніком на горбі, було дуже смачне. Спільно вирішили, що надалі треба звертати більше уваги на їстівні плоди, коріння і трави, щоб зробити їжу різноманітнішою. Всі овочеві і борошняні консерви залишили в юрті і з собою з харчів взяли тільки чай, цукор, каву, трохи сухарів та приправи, як сіль, перець, екстракти. Полювання і рибальство повинні були давати основну частину їжі, яку продукти місцевої флори могли поліпшити.
На час сну поблизу намету розіклали велике вогнище і по черзі вартували, бо зустріч з тигром примушувала стерегтися нападу хижаків. Кожний вартовий справді чув у сусідньому лісі різний шелест, тріск, злітання і крики наляканих птахів, а Генерал часто нащулювався і гарчав.
Другого дня в перші години плавання місцевість зберігала той самий характер: ішли горби, лісисті з півночі, степові з півдня, і суцільний ліс по берегах ріки. Опівдні для стоянки причалили до лівого берега, на який Каштанов і Громеко полізли після обіду.
В складі флори було багато нового: траплялися вже вічнозелені рослини — мирти, лаври, лавровишні. Горіхове дерево досягало величезних розмірів, не поступаючись перед дубами, буками і в’язами; на південному схилі зустрічалися бук, кипариси, туї і тис. Прекрасні магнолії розпустили свої великі білі запашні квіти. В хащі понад річкою попадався бамбук і різні ліани. Громеко захоплювався на кожному кроці.