Передихнувши від шаленої біганини, він піднявся знову до кущів, знайшов свою рушницю, яку кинув, тікаючи від носорогів, а потім почав шукати свою здобич — маленького носорога, через якого зазнав стільки страху. Знайти його було неважко, бо круглу тушу, що нагадувала добрий бочонок, видно було здалека серед притоптаної трави. Потім він попрямував до своїх товаришів, і вони разом, добре навантаживши себе шкурами, черепами і м’ясом, рушили назад до стоянки, де Макшеєв уже турбувався, що їх так довго не було. Він сам хоч і сидів на місці, але не залишився без здобичі. До намету підкрадався хижак, який, очевидно, збирався з’їсти Генерала, але замість того сам потрапив під кулю. Це була тварина, схожа на вовка, але з дуже великою головою, з котячою будовою тіла і з порівняно довгою гривою на голові й шиї. Каштанов виявив, що це повинен бути пліоценовий предок сучасних вовків.
ПЛУТОН ГАСНЕ
Поки в казані варилося м’ясо антилопи, а на рожні смажився цілком молодий носоріг, мандрівники впорядковували здобуті за день багаті матеріали.
Під час цієї роботи вони помітили, що світло послабло і стало ще більш червонуватим, ніж звичайно. Підвівши голови, щоб з’ясувати причини цього явища, вони переконались, що небо безхмарне, але сам Плутон світить тьмяно, і на одній половині диска видно багато великих темних плям.
Разом з послабленням світла почалося зниження температури, що досягала цього дня вже +28° у тіні. Останнє можна було б вітати, але перше змушувало тривожитись.
— А що як Плутон тепер погасне зовсім? — запитав Громеко, бо під час вечері констатували, що світло й далі послаблюється і кількість темних плям на дискові збільшується.
— І ми раптом опинимося в повній темряві, за якою поступово настане і полярний холод? — додав Папочкін.
— А теплий одяг залишився у нас далеко на півночі в юрті! — вигукнув Макшеєв.
— Я гадаю, що це послаблення світла — тимчасове явище, — сказав Каштанов. — Плутон, коли зважити на його червоний колір і велику кількість темних плям, справді перебуває в останньому періоді свого горіння. Але цей період може тривати ще сотні й тисячі років. Зірки, аналогічні Плутонові, що їх спостерігають у світлому просторі, часом меркнуть, майже гаснуть, але потім знову спалахують. Запаси тепла, що є в їх масі, ще дуже великі, і кора, яка утворюється на їх поверхні внаслідок охолодження і являє собою темні плями, що їх ми бачимо, знову і знову розривається й розтоплюється за рахунок цих запасів. Згаснути світило не може одразу.
— А якщо горіння Плутона припиниться через нестачу кисню? Адже потрібний для нього кисень береться, звичайно, з загальної атмосфери нашої планети, що надходить через полярний отвір.
— Це дуже сумнівно, бо за мільйони років свого горіння Плутон повинен був би спалити весь кисень нашої атмосфери, і жителі Землі давно задихнулися б в азоті. Процеси горіння самосвітних тіл всесвіту відомі нам ще дуже недостатньо і, можливо, відбуваються інакше, ніж ті, які спостерігаємо на Землі. Можливо, кисень утворюється там знову як продукт розпаду інших хімічних елементів. Відкриття останніх років про перетворення радію примушують нас вже інакше дивитися на сталість тих елементів, що вважалася раніш незаперечною істиною.
— Одне слово, «друже Горацію, на світі є ще багато речей, які не снилися нашим мудрецям», а в Плутонії ми щодня переконуємося в правдивості цього вислову Гамлета, — сказав Громеко і запропонував лягти спати, користуючись темрявою і прохолодою.
Тваринний світ лісу теж відчував, що в природі діється недобре. Птахи зовсім замовкли, і замість їх співання і щебетання чулися тривожні голоси різних звірів. Генерал часом вив, звівши голову.
Але мандрівники, розклавши вогнище перед наметом, спали міцно, незважаючи на ці звуки, і проспали набагато довше від звичайного.
Поступово всі попрокидалися, хоч було темно як і раніше. Все було оповите червоним присмерком, а диск Плутона був вкритий численними темними плямами, і сила світла була послаблена на дев’ять десятих. При цьому освітленні листя й трава здавалися майже чорними, як і саме небо. Навколо нависла тиша — ні птахи, ні звірі, ні комахи не виявляли ознак життя і тільки вітерець, налітаючи часом, шумів у листі. В цій тиші було щось зловісне.
Порадившись, вирішили, що ризиковано пливти в такому сутінку невідомою річкою між двома стінами лісу, переповненого різними хижаками, які могли напасти на мандрівників. Легко можна було сісти на мілину або наскочити на корч, що було дуже небезпечно для парусинових човнів.