— А поки що чи не спробуємо дістатися вгору однією з — ущелин, повз які ми пройшли? — запропонував Каштанов.
Повернувшись трохи назад, обидва дослідники заглибилися в першу ж ущелину, врізану в скелі залізняку. Гирло її було завалене величезними брилами руди, через які доводилося перелізати з великими труднощами.
Під час цієї гімнастичної вправи Макшеєв раптом зупинився від здивування.
— Гляньте лишень, що це? — вигукнув він, показуючи на блискучу, яскраво-жовту жилку завтовшки в п’ять-десять сантиметрів, що перетинала величезну брилу магнітного залізняку. — Б’юсь об заклад на що завгодно, що це чисте золото!
— Ви маєте цілковиту рацію, — відповів Каштанов, — це самородне золото і досить високої проби.
— Ну, і багатства тут валяються! — сказав колишній шукач золота. — Багато родовищ золота довелося мені бачити в Каліфорнії і на Алясці, але такої жили суцільного золота я ще не зустрічав і навіть не чув про щось подібне.
— Мені теж не доводилося читати в описах про такі жилки, — підтвердив Каштанов. — Але ж вона проходить тільки в брилі, а не в скелі, і багатство її кінець кінцем обмежується кількома десятками кілограмів.
— Якщо є жилка в брилі, чому не можна знайти її продовження в скелі, від якої брила відірвалась?
— Певна річ! Ми, звичайно, пошукаємо, але можливо, що вона виходить назовні десь на неприступній скелі, і ми дивитимемося на неї, як лисиця на виноград. «Хоч бачить око, та зубом не дістать!»
— Немає скель, що були б неприступні для динаміту й гірничих робіт! — з захопленням вигукнув Макшеєв. — Аби тільки знайти її!
— Я думаю, що інтерес цієї знахідки буде для нас суто теоретичний. Ми не можемо взяти з собою на наших човнах не тільки тонни, а навіть і сотні кілограмів золота.
— Ну, то що ж! Повеземо, скільки можна, а потім відрядимо спеціальну експедицію в надра землі за золотом.
Оглянувши скелі, що здіймалися в гирлі ущелини над громаддям брил, і переконавшись, що в них золота не видно, геологи пішли вгору ущелиною, яка далі трохи розширювалась. Її боки підносилися стрімко, дно було вкрите щебенем і дрібними уламками. В боках видно було тільки магнітний залізняк, але серед щебеню Каштанов помітив і інші породи.
— Ось вам іще золото! — сказав Макшеєв, пройшовши вгору ущелиною кроків п’ятдесят.
Він підняв уламок руди, в якому золото було вкраплене дрібними цятками.
Кроків за двісті від гирла дно ущелини почало підійматися вгору, а потім перетворилося на ряд уступів. Подолавши перші з них, геологи зупинилися перед зовсім вертикальною скелею заввишки в чотири метри, що перегородила їм шлях, бо на гладеньку стіну залізняку здертися не було ніякої змоги. Макшеєв з прикрістю стукнув молотком по стрімкій стіні і вигукнув:
— Далі ходу немає, і наші надії на золоту жилу пропали!
— Так, доведеться шукати іншу ущелину.
— Ну, що це! — розсердився Макшеєв, — замість віддати нам золото, скеля хоче відняти у мене єдиний молоток.
Цей вигук пояснювався тим, що молоток ніби прикипів до стіни, і шукач золота даремно намагався відірвати його.
В цей час Каштанов, який розглядав породу біля уступу, обернувся до неї спиною, на якій висіла рушниця, і відчув, що якась могутня сила притягла його до себе. Рушниця дзвякнула об стіну, і геолог вже не міг відірватися від неї.
— І велика ж магнітність цієї руди! — вигукнув він, зміркувавши, в чому справа. — Це магнітний залізняк притягнув до себе і ваш молоток, і мою рушницю.
— Але як же ми звільнимо їх? Не залишати ж таких необхідних речей тут на вічний спогад про нашу невдалу екскурсію?
Каштанов виліз із ременя, а рушниця так і залишилася біля стіни, щільно приставши до неї. В цей час Макшеєв, узявшись обома руками за молоток, смикнув його щосили і відірвав від стіни. Потім обидва взялися за рушницю і спільними зусиллями відірвали її від скелі.
— Робити нема чого, ходімо назад! — запропонував Каштанов. — З залізними предметами в руках ми тільки намучимося.
— Стривайте, я придумав спосіб здертися вище. Рушниці ми залишимо тут: у цій голій ущелині ніякого звіра бути не може.
— Ну, і тоді?
— А ось, дивіться!
Макшеєв набрав серед щебеню на дні ущелини ребристих, досить великих грудок руди і почав їх приставляти рівним боком до вертикальної стіни уступу; вони одразу прилипали й трималися міцно. Прилиплі грудки утворили східці, якими з певним риском можна було вилізти нагору.
— Захоплююсь вашою спритністю, — сказав Каштанов. — Ви справжній шукач золота, який з честю виходить з усякого скрутного становища.