— Дякую за комплімент! На цю думку мене навів мій молоток. Коли він стирчав біля стіни ручкою до мене, а я натискував на нього і не міг — зрушити з місця, в мене й з’явилася думка — ось тобі приступок сходів; далі зрозуміло.
Залишивши рушниці, патронташі і сумку з зібраними зразками руди на дні ущелини, геологи полізли нагору Попереду ліз Макшеєв, викладаючи східці з грудок, що їх йому подавав знизу товариш. Через п’ять хвилин обидва були нагорі.
Ущелина зберігала той самий характер: стрімкі скелі праворуч і ліворуч, ряд уступів на дні і скрізь суцільна більш-менш магнітна руда. Здершись ще кроків на двісті, геологи побачили на дні ущелини глибу, завбільшки з бичачу голову, яскраво-жовтого кольору, — це було суцільне золото.
— Ану, шукачу золота, захопіть-но цю грудочку до нас в табір! — засміявся Каштанов.
— Справді, показна грудочка, — відповів Макшеєв, штовхаючи ногою глибу, від чого вона й не поворухнулась. — Я думаю, що ця грудочка важить кілограмів вісім-десять і варта вона близько ста тисяч карбованців! Очевидно, золота жила близько!
Звівши голову вгору, обидва почали уважно оглядати стрімкі боки ущелини і незабаром праворуч, приблизно на висоті чотирьох метрів, побачили серед темного магнітного залізняку жовту жилу золота, що йшла навкоси. Вона то розширювалась до півметра, то звужувалась, даючи паростки вгору і вниз.
— Мільйони, мільйони перед нами! — зітхнув Макшеєв, окинувши оком видиму довжину жили. — Тут десятки тонн золота просто на виду!
— Ви надто захоплюєтесь золотом, — зауважив Каштанов. — Хай ця жила має вартість десятків мільйонів, але ж це тільки жила! А її оточує ціла гора цінної залізної руди, мільярди тонн, на мільярди карбованців!
— Але дуже ймовірно, що і жила не одна; можливо, що цілі ділянки гори складаються із золота, і тоді його запаси теж варті мільярдів карбованців.
— Коли б ми почали добувати такі маси золота, ринкова ціна на нього швидко б упала. Воно через те таке дороге, що його в природі мало. А значення золота в житті людства далеко менше, ніж значення заліза, без якого сучасна техніка не може обійтися. Знищіть золоту монету та некорисні золоті прикраси, і попит на золото буде зовсім невеликий.
— Ви захоплюєтесь роллю заліза, — відказав Макшеєв. — Коли б золота було багато, воно замінило б багато металів, особливо в сплавах з міддю, цинком, оловом. Техніка пред’являє великий попит на міцні, що не окислюються, метали і сплави. З дешевого золота почали б робити бронзу, дріт і багато чого, на що тепер змушені брати мідь та її сплави.
— Все-таки тут безперечно величезні запаси заліза і проблематичні, порівняно невеликі запаси золота.
— Ну, добре, ви беріть собі запаси заліза, а мені залиште золото, коли ми повернемося сюди, щоб добувати їх, — засміявся Макшеєв.
— Можу віддати вам і залізну руду, хай пі мільйони або мільярди будуть вашою здобиччю! — відповів таким же жартом Каштанов.
Повернувшись до берега моря, дослідники оглянули ще кілька подібних ущелин. Скрізь стіни складалися з залізної руди, подекуди з прожилками і гніздами золота. Але товстої жили, подібної до тієї, яку знайшли в першій ущелині, більше не бачили, і тому Макшеєв змушений був визнати, що багатства, які становила залізна руда, незрівнянно більші від тих, що давало золото. Добре навантажені зразками мільйонної й мільярдної руди геологи прийшли, нарешті, до намету. Їхнє оповідання вразило товаришів, які повернулися трохи раніше.
ЛІС ХВОЩІВ
Піщано-гальковий пляж моря від суші відмежовувала густа рослинність; один біля одного стояли величезні хвощі, що досягали восьми-десяти метрів у висоту. Зелені гілки їх починалися невисоко від землі, а тому попід ними можна було пробиватися тільки плазом або дуже зігнувшись. Між хвощами росла деревоподібна папороть різних видів. Загалом утворювалась хаща, майже непрохідна для людини.
Папочкін і Громеко почали шукати тропу або природний розрив у хащі і, нарешті, знайшли вузьке сухе русло, що йшло між скелями і лісом. Недалеко від моря русло роздвоїлося: лівий рукав ішов далі між скелями і лісом, правий — у глибину хащі. Рослинність тут трохи змінилась: крім хвощів та папороті, траплялися сагові і інші пальми, які здіймалися на кілька метрів вище від хвощів. Ґрунт у лісі був укритий дрібною травою, жорсткою, як щетина. Вздовж русла понад краєм лісової гущини тулилися й інші рослини. Громеко раз у раз називав їх і дедалі більше проймався ботанічним запалом.
— Чи знаєте, — вигукнув він нарешті, — в якому геологічному періоді ми тепер перебуваємо?