Справді, над галявиною з хриплим кваканням кружляли вже летючі ящери. Тому мисливці відрубали задні ноги молодого ігуанодона і сховали їх у хащі, почепивши до гілок, а потім попрямували до ущелини через галявину, що опустіла після битви й пострілів.
УЩЕЛИНА ПТЕРОДАКТИЛІВ
Гирло ущелини було широке, і на його дні звивався струмок, облямований групами папороті. На круті схили рослинність не піднімалась; вони були голі, скелясті, червонуватого, чорного або жовтого кольору. Каштанов і Макшеєв поспішили до скель. Громеко заходився шукати нові рослини понад берегами струмка, а Папочкін — ловити величезних метеликів.
Перша скеля, до якої підійшли геологи, була темно-червоного кольору. Каштанов сподівався знову побачити в ній залізну руду, але, відбивши грудочку і роздивившись її крізь лупу, він похитав головою і промовив:
— Це щось новеньке!
Кілька грудочок, відбитих в інших місцях, мали такий самий характер, але тверді й гладенькі скелі не давали можливості відбити більшого зразка. Тоді обидва геологи спільними зусиллями почали розбивати брилу тієї ж породи, що лежала біля підніжжя. Нарешті вона дала тріщину і розпалася надвоє; в ядрі блиснули жилки і гнізда білого металу.
Каштанов нахилився і вигукнув здивований:
— Самородне срібло, очевидно, в суцільній червоній срібній руді.
— Знову мільйонні багатства! — посміхнувся Макшеєв.
Після знаходження суцільної золотої жили, значення якої так розкритикував його вчений товариш, Макшеєв ставився трохи презирливо до дарів мінерального царства цієї чарівної країни.
Посуваючись далі понад підніжжям скелі, геологи незабаром дісталися місця, де темно-червоний колір змінювався чорним з жовтими і червоними плямами та жилками. Тут знову був суцільний магнітний залізняк. Трохи далі більш зруйновані, зриті долинами скелі були яскраво-жовтого і зеленувато-жовтого кольору. В них Каштанов упізнав свинцеві вохри та окиснені свинцеві руди, в яких на глибині міг бути масивний свинцевий блиск.
Ще далі вгору ущелиною на схилі підносилась велика скеля, що привертала до себе увагу своїм темно-зеленим кольором. Здалека здавалось, що вона вкрита мохом або лишайниками. Від цієї скелі молоток відскакував з дзенькотом, і ледве вдалося відбити невеликі грудочки, які ще більше здивували Каштанова.
— Самородна мідь суцільною масою, з поверхні окиснена, — сказав він.
— Ну й багатства в тутешній стороні! — вигукнув Макшеєв — Якої руди хочеш, та й є. Хоч став тут універсальний металургійний завод!
— Так, коли на зовнішній поверхні нашої планети руди не вистачатиме для зростаючих потреб людства, йому, хоч-не-хоч, доведеться спуститися сюди за потрібними металами. Тоді і крига, і тумани, і хуртовини, — це все буде дрібницею для людини.
— Або ж люди просвердлять тунель-шахту з Європи чи з Америки через земну кору, щоб дістатися найкоротшим шляхом до цих величезних запасів! — пожартував Макшеєв.
В цей час над геологами, що захопилися оглядом викопних багатств, швидко пронеслась велика тінь і одночасно почувся вигук Громека:
— Остерігайтесь летючого ящера!
Обидва схопились за рушниці і піднесли голови. Вгорі, метрів за двадцять над ними, ширяла величезна тварина темного кольору. По її льоту неважко було впізнати летючого ящера з породи птеродактилів. Він був значно більший від тих, яких бачили на березі моря, — розмах крил його становив близько шести метрів. Нахиливши вниз голову з величезним дзьобом, ящер визирав собі здобич і здивовано дивився на незнайомих двоногих істот.
Але мисливцям ніколи було чекати, поки він збагне, в чому справа, бо ящер, коли б він кинувся з такої висоти на свою жертву, міг би вбити або дуже поранити її кігтями чи зубами. Макшеєв швидко націлився і вистрелив. Птеродактиль метнувся вбік, натужно замахав крилами, відлетів і сів на виступі скелі, де почав мотати головою, розтуляючи і стуляючи зубату пащу.
— Мабуть, його трохи влучило! — зазначив Макшеєв, не наважуючись стріляти ще раз, бо тварина сиділа надто далеко.
В цей час на галявинці, де зупинились зоолог і ботанік, почувся голосний крик і слідом за ним постріл.
З-за ряду хвощів і папороті, що відмежовували русло струмка від підніжжя скель, вилетів другий птеродактиль, який ніс у своїх лапах якийсь великий темний предмет. Вирішивши поквапно, що ящер поніс одного з товаришів, вистрелив у свою чергу і Каштанов. Розбійник махнув крилами, випустив ношу і сам полетів перевертом за стіну дерев.
Геологи кинулися щодуху в цей бік, щоб подати допомогу товаришеві, який упав з висоти кількох метрів. Але, пробившись крізь гущину, вони наскочили на Громеко і Папочкіна, які бігли їм назустріч.