— Не могли ж розтягти наших речей ігуанодони!
— Або стегозаври!
— Чи плезіозаври!
— А чи не занесли їх ці проклятущі птеродактилі в свої гнізда? — промовив Громеко, який пригадав випадок із своїм плащем.
— Це неймовірно! І намет, і посуд, і постіль, і всілякий дріб’язок! Я не можу припустити з їх боку такого виявлення розуму і хитрощів, — відповів Каштанов.
— А наші човни? — вигукнув Макшеєв.
Всі побігли на край лісу, де перед тим, як іти в екскурсію, сховали в хащі човни і весла. Те й друге було на місці.
— Ми залишили наш пліт на березі моря проти намету, — зазначив Громеко. — А тепер він теж зник.
— Що ж ми робитимемо? — вигукнув зоолог, висловлюючи загальну непевність. — Без намету, без харчів і одягу, без посуду ми загинемо на березі цього клятого моря!
— Обміркуймо спокійно наше становище, — запропонував Каштанов. — Передусім відпочинемо і підкріпимо хвої сили: втома і голодний шлунок — погані порадники. М’ясо ми принесли з собою, розпалимо багаття і підсмажимо його.
— І поп’ємо водички з цукром! — додав Громеко, показуючи на принесену бляшанку з водою і велику горстку солодкої тростини.
Розпаливши багаття, порізали м’ясо на шматочки, понанизували їх на палички і поставили до вогню смажитися. Сівши поблизу вогнища, посмоктуючи стебла тростини й запиваючи водою, обговорювали далі таємниче зникнення намету.
— Ми тепер в становищі Робінзона на безлюдному острові! — пожартував Макшеєв.
— З тією різницею, що нас четверо і що в нас є рушниці та деякий запас патронів, — зауважив Каштанов.
— Треба порахувати їх і витрачати дуже обережно.
— У моїй фляжці склянки дві коньяку, — заявив Громеко, який носив це питво, як лікар, на випадок крайньої потреби.
— А в мене в сумці маленький чайник, складна склянка і кілька заварок чаю, — додав зоолог, що не ходив в екскурсії без цього запасу.
— Це добре! Принаймні можна буде зрідка поласувати чаєм, — сказав Макшеєв. — У мене в кишенях, на жаль, крім люльки, тютюну, компаса та записної книжки немає нічого.
— І в мене теж, коли не брати до уваги наших молотків.
— Шашлик готовий! — проголосив ботанік, який стежив за паличками з м’ясом.
Кожний узяв свою паличку, і всі почали їсти. Але м’ясо було непосолене і не дуже приємне на смак.
— Доведеться пошукати солі на березі моря! — зазначив Макшеєв. — Треба було хоч умочити м’ясо в морську воду.
Поки їли м’ясо, чайник зоолога закипів, і кожному по черзі припала склянка чаю, підсолоджена соком тростини. Напившись і закуривши люльки, відновили розмову про план дальших дій. Всі погодились, що треба зараз же почати переслідування грабіжників, виявивши напрям, яким вони пішли з речами.
— Треба добре оглянути місцевість навколо нашої стоянки, — запропонував Макшеєв. — Грабіжники могли дістатися сюди й повернутися назад або повітрям, як гадає Михайло Гнатович і що мені здається неймовірним, або водою, скориставшись нашим плотом, або сушею. Але до води вони також повинні були йти сушею. Отже, якщо вони не з’явилися через повітря, то залишили сліди в той чи інший бік від нашого намету.
— Шкода, що ми одразу не подумали про це, а бігали туди й назад і могли вже позатоптувати сліди грабіжників!
— Понад скелями на схід пройти далеко не можна, як ми переконалися вчора, — продовжував Макшеєв. — Руслом вони теж навряд чи пішли: воно загороджене, і, крім того, ми нікого не зустріли і підозрілих слідів не бачили. Отже, слідів грабіжників треба шукати або на самому березі моря, або на захід понад цим берегом.
— Цілком вірно! — зазначив Каштанов. — Ці два напрями найбільш імовірні.
— Отже, приступимо до діла. А тому що у висліджуванні я далеко досвідченіший від усіх вас, — закінчив Макшеєв, — то я попрошу вас посидіти на місці, поки не вивчу місцевості навколо стоянки.
Ставши навколішки, Макшеєв почав старанно вивчати ґрунт навколо того місця, де стояв намет. Потім він пересунувся до берега моря, оглянув місце, де лежав пліт, повернувся назад і пішов на захід понад морським берегом. Відійшовши кроків з двісті, він устромив суху палку в пісок і повернувся до своїх товаришів.
— Наше майно пограбували не люди і навіть не які-небудь ящери. Його викрали якісь великі комахи. Про це свідчать сліди їх ніг, які видно всюди: їх дуже багато, кілька десятків. Спершу я подумав, що речі понесли до плота і повезли водою, але виявилось, що до самої води слід не доходить і немає ознак того, щоб пліт стягували у воду. Він зник якимось незрозумілим способом. Намет і речі почасти понесли, почасти потягли по піску на захід, понад берегом моря. Грабіжники мають шість ніг, а тулуб їх становить близько метра завдовжки, що видно з відбитків на піску.