— Здорові тварюки! — вигукнув Папочкін.
— Але що ж трапилося з Генералом? — запитав Каштанов. — Чи вбили його, чи поволокли живого, щоб там з’їсти, а чи він утік куди-небудь, злякавшись грабіжників?
Слідів Генерала багато навкруги намету, але вони здебільшого перекриті слідами комах і, виходить, старіші від цих. Свіжої крові ніде не видно, немає і будь-яких частин пошматованих собакою комах. Я думаю, що Генерал утік від численних небачених ворогів і ховається в хащі. А проте треба ще дослідити ґрунт понад краєм лісу.
З цими словами Макшеєв знову заходився вивчати сліди від місця, де стояв намет, до узлісся. Понад лісом він пройшов кілька разів назад і вперед, уважно оглядаючи ґрунт, нарешті зупинився і покликав товаришів до себе.
— Ось тут Генерал пішов у хащу, але з ним перед цим щось трапилось: він волік задні ноги по землі.
Обрубавши мисливським ножем нижні гілки хвощів, Макшеєв поповз, зігнувшись, у хащу, весь час кличучи посвистом собаку і зупиняючись, чекаючи на відповідь. Нарешті почулося слабе скиглення і трохи згодом з-під навислих гілок виліз Генерал, але в жахливому вигляді. Все тіло його надулось, а задня половина безсило волочилась по землі.
— Що з тобою, Генерале, бідолашний собачко? — говорив Макшеєв, гладячи по голові тварину, яка привітно скавчала і лизала йому руки. Інженер рачки виліз назад з темної хащі, а слідом за ним виліз і собака, що викликав своїм жалюгідним виглядом загальне співчуття.
— Грабіжники перебили йому хребет? — запитав Папочкін.
— Не думаю, — відказав Громеко, оглядаючи собаку. — Звичайно, ні, — продовжував він, — певніше, що вони поранили Генерала отруйними стрілами. На спині в нього кілька маленьких ранок з загуслою вже кров’ю, а хребет цілий.
— До чого тут стріли? — здивувався Макшеєв. — Адже грабіжники були комахи!
— Я й забув! В такому разі вони пожалили або покусали собаку отруйними щелепами чи жалами.
— Що ж нам робити з Генералом? Можна його вилікувати?
— Я думаю, можна. Коли б отрута була смертельна, собака вже здох би. На нещастя, нашу аптечку вкрадено разом з іншим майном. Доведеться спробувати холодні компреси.
Макшеєв узяв на руки Генерала, що жалісно скавчав, і поніс до берега моря. Громеко почав поливати його тіло водою. Собака спершу пручався й скавчав, але незабаром холод виявив свій вплив, і він вгамувався. Тоді його поклали задньою половиною тіла у воду.
Поки ботанік порався над Генералом, інші витягли з хащі обидва човни та весла, спустили їх на воду і склали в них решту майна, яке під час нещасливої екскурсії було при них. Далі двоє сходили знову до озера в скелях, щоб поповнити запас прісної води, а інші в цей час підсмажували запас м’яса ігуанодона, щоб через готування їжі не припиняти переслідування грабіжників.
За той час, поки мандрівники збиралися, опух у Генерала помітно поменшав, і він почав підводитися на ноги. Вирішили взяти його на човен, двом їхати в човнах з майном понад берегом, а двом іти по слідах грабіжників, поки вони трималися берега. Таким чином човнярі в разі потреби могли подати допомогу пішоходам чи взяти їх у човни, а пішоходи могли зупинити човнярів, якщо сліди відбігатимуть у глиб країни.
ПО СЛІДАХ ГРАБІЖНИКІВ
Макшеєв і Громеко пішли пішки, Каштанов і Папочкін поїхали в човнах, не відстаючи від пішоходів, але й не випереджаючи їх. На щастя, погода була тиха, і море ледве хлюпотіло на пляжі. Макшеєв ішов попереду по слідах грабіжників, часом зупиняючись і обмінюючись зауваженнями з ботаніком. В одному місці, наприклад, було видно відбитки багатьох пограбованих речей, що їх грабіжники клали на землі, очевидно, під час відпочинку; в другому — були помітні ясні відбитки плоту, побачивши які, Макшеєв вигукнув:
— Загадка з плотом теж вияснилась: грабіжники понесли і його на собі.
— На якого біса? — запитав Громеко.
— А на якого біса їм потрібний був наш намет, постіль та інші речі? Адже вони забрали навіть зразки золотої й залізної руди, що ми з Петром Івановичем вчора зібрали.
— Просто незрозуміло, що це за звірі! Можна подумати — розумні істоти. Мене не здивує, якщо вони поставлять намет, спатимуть на нашій постелі і їстимуть з нашого посуду.
— Все може бути в цій чудесній країні минулих геологічних періодів. Хіба не могли деякі комахи в юрські часи піднятися до високого ступеня розумового розвитку і відігравати роль царів природи?