Другому мурахові, що залишився біля яйця на варті, незабаром набридло чекати; він теж спустився в русло і побіг по слідах товариша, якого не було видно з-за повороту берега.
— Чи не потягти нам яйце, залишене мурахами? — запропонував Громеко.
Ця думка спершу сподобалась, але потім виникли деякі сумніви.
— По-перше, вони можуть помітити нас, і ми передчасно виявимо їм свою присутність; по-друге, не знайшовши залишеного яйця, вони почнуть шукати його скрізь навколо, а ми, замість іти слідом за ними до мурашника, ховатимемося в кущах і прогаємо час, — сказав Каштанов, відкидаючи пропозицію ботаніка.
Але в цей час Папочкін помітив у тій таки долині між піщаними грядами ще одну пару мурахів, що котили друге яйце.
— Тепер мабуть ваші аргументи — не займати першого яйця — відпадають, — сказав він.
— Ну, тоді швидше за роботу!
Макшеєв і Громеко перебігли русло, підняли вдвох яйце, що мало півметра в поперечнику, і перенесли його до своєї засідки на узліссі.
Потім Макшеєв рукою обережно замів сліди ніг у руслі, що могли показати мурахам, якщо вони досить розумні, куди поділося яйце.
Незабаром в руслі з’явилися обидва мурахи, що бігли до залишеної здобичі. Вилізши на берег і не знайшовши яйця, вони почали бігати туди й назад, підбігали один до одного, ворушачи вусиками; очевидно, вони були збентежені.
В цей час у гирлі долини з’явилися мурахи, що котили друге яйце. Побачивши їх, перші кинулися їм назустріч і, очевидно, гадаючи, що ті викрали їх здобич, стали віднімати її.
Почалася колотнеча; мурахи спиналися на чотирьох задніх ногах, піднімаючи передню пару і намагаючись вп’ястися щелепами в шию супротивника й перегризти її. В запалі боротьби одна пара наблизилася до берега русла і впала з кручі. Під час падіння один мурах опинився на другому, скористувався зручною хвилиною і майже відкусив голову суперникові.
Залишивши його, він побіг на допомогу товаришеві, який знемагав у боротьбі; вдвох вони швидко подолали ворога і покотили яйце до русла.
Мандрівники з великим інтересом стежили за бійкою, але ніяк не могли встановити, яка пара мурахів перемогла, бо всіх цих комах зовсім не можна було відрізнити одну від одної.
Мурахи-переможці зупинилися біля берега русла, порадились, потім скотили в нього яйце і покотили нагору.
В кількох місцях, де протилежний берег здавався їм більш низьким, вони зупинилися і пробували підняти яйце нагору. Але їх кігті були недостатньо сильні, щоб пробити тверду шкаралупу, яйце ковзалося в їх лапах і падало назад.
Діставшись до того місця, де в березі русла був прокопаний спуск, мурахи помітили його, оглянули і спробували підняти яйце нагору, підпираючи його своїми тулубами.
Це їм вдалося, і вони покотили його далі стежкою, що йшла в глиб лісу. На підставі дій цієї пари можна було зробити висновок, що перемогли другі мурахи.
Тепер лишалося йти стежкою слідом за мурахами. Але, не знаючи, чи далеко доведеться ще йти, треба було спершу покінчити з яйцем, що його відняли у мурахів; нести його було важко, а котити лісом незручно. Тим-то швидко розклали вогонь у ямі, викопаній у піску, спекли круто ціле яйце, поділили на частини, і з шкаралупи зробили кілька тарілок і сковороду.
Після вечері мандрівники пішли в глиб лісу стежкою, добре втоптаною, але вузькою і незручною На висоті одного метра від землі гілки хвощів спліталися так, що доводилося повзти або йти зігнувшись; очевидно, тільки мурахи користувалися цією стежкою.
Через півгодини ліс почав рідшати. Мурашина стежка часто роздвоювалась, перетиналась іншими, і Макшеєву доводилося пильно стежити за слідом яйця, тоді як Каштанов на око знімав карту місцевості, заселеної їх ворогами.
— Дивно, що ми досі в лісі не зустріли жодного мураха, — сказав Каштанов.
— Вони, очевидно, мають певні години для відпочинку і сну, а інші тварини не насмілюються наближатися до мурашника.
Але ось спереду показався широкий просвіт. Очевидно, ліс закінчувався, а на галявині за ним міг бути мурашник. Тим-то треба було подвоїти пильність. Зоолог і ботанік залишилися з Генералом, а Каштанов і Макшеєв пішли на розвідку.
Дійшовши до краю лісу, вони зупинилися під захистом останніх дерев і почали оглядати місцевість. Ліс змінила велика галявина, вірніше пустир, на якому майже зовсім не було рослинності, — тільки де-не-де стирчали об’їдені стебла. Серед цього пустиря, недалеко від узлісся, здіймався великий плоско-конічний горб, метрів з дванадцять заввишки і більш як сто метрів у поперечнику; він складався з стовбурів дерев, покладених один на один.