— Я, може, помиляюсь! — вигукнув він, схопившись з свого місця. — Але мені здається, що нам тут гаятися нема чого: в надрах вулкана відбувається якась робота. Чи не готується він до вибуху? Послухайте самі!
Приклавши вухо до стінки кратера, всі пересвідчилися в правдивості його слів.
— Може вибуху й не буде; може він станеться через тиждень або через місяць, але я не ручусь, що він не може статися сьогодні! — сказав професор.
— Цілком вірно, і сидіти на дні кратера нема чого, тим більше, що нам треба ще здертися нагору до його країв, — погодився Громеко.
Скинувши важкі мішки на плечі, мандрівники полізли вгору сходами велетнів. Але з ношею йшли не так швидко, як спускалися вниз, і тільки через годину вони були нагорі. Озирнувшись назад, вони переконалися, що їх поквапність була цілком вчасна: з дна кратера підносився тонкий стовп жовтуватого диму, в повітрі запахло сіркою і хлором.
Двигтіння стінок кратера було таке вже велике, що відчувалося під йогами. Треба було поспішати, бо кожної хвилини виверження могло початися вибухом лавової пробки, що забила жерло кратера. Не гаючи часу, мандрівники почали спускатися тією ж дорогою, якою прийшли, і через дві години були біля озера, де Генерал, скучивши за ними, вітав їх радісним гавканням і скавчанням.
Проте вулкан не поспішав починати свою діяльність. Над його вершиною видно було тільки тонкий стовп буруватого диму, що підносився на величезну висоту і там розходився. Біля озера не чути було підземних ударів і все було спокійно.
Доли всі скинули мішки з сіркою, Папочкін схаменувся, — він забув свою рушницю в кратері чи на вершині, де двічі зупинялись для відпочинку. Повідомивши про це товаришів, він сказав, що вернеться зараз до вулкана за рушницею.
— У нас є ще три рушниці, а в мурашнику четверта запасна, отже, можна обійтися й без тієї і нема чого наражатися ще раз на небезпеку, якої ми уникли, — зазначив Каштанов.
— Вулкан тільки димить, — стояв на своєму зоолог, який дуже любив свою двостволку, що відзначалась правильним боєм. Засмучений своєю забутливістю, він додав: — Поки ви відпочинете, я встигну збігати.
— Лізти в кратер димуючого вже вулкана не можна, бо ви задихнетеся від отруйних газів. А найпевніше, що ви залишили рушницю саме на дні кратера. Отже, ваша витівка однаково нездійсненна, — переконував Каштанов.
— Ні, я пригадую, що швидше залишив рушницю над краєм кратера ще перед спуском, щоб не носитися з нею даремно вниз і вгору по скелях. А добігти до краю кратера не так уже довго й небезпечно, — твердив зоолог.
— Виверження може статися кожної хвилини. Не знаю навіть, чи розважливо ми робимо, залишаючись до сніданку на березі цього озера; чи не краще відійти далі від вулкана?
Але всі дуже стомилися від сходження і спуску з важкою ношею на спині. Вигляд вулкана не викликав особливих побоювань, а озеро було на віддалі близько двох кілометрів по прямій лінії від кратера, тобто порівняно далеко. Отже, можна було сподіватися, що його берегам безпосередня небезпека не загрожує. Тому вирішили ночувати біля озера, маючи намір бути присутніми хоч на початку такого грандіозного явища, як виверження вулкана.
Тиша тривала тільки години чотири. Сплячих мандрівників раптом розбудив страшенний гуркіт і коливання ґрунту. Їм здалося, що їх підкинуло в повітря і що вони падають в озеро.
Всі скочили на ноги, злякано озираючись: ґрунт двигтів під ногами, і дерева на березі озера хиталися в різні боки.
Вершина вулкана була оповита густою завісою чорного диму, яку розтинали, наче блискавки, розжарені камені, що вилітали з кратера.
Виверження почалося.
— Де ж Папочкін? — вигукнув Макшеєв, помітивши, що їх тільки троє.
— Чи не кинуло його поштовхом в озеро? Він лежав найближче до його берега, — висловив здогад Громеко.
Але поверхня води була вкрита тільки маленькими брижами, що їх, очевидно, викликав струс ґрунту. Кругових хвиль, які б показували, що у воду щойно впало важке тіло, не було видно.
— Чи не побіг він з переляку вниз долиною?
— А чи не пішов він все-таки до кратера за своєю рушницею? — зазначив Каштанов.
Останнє припущення здавалося найбільш правдоподібним, бо зоолог був людиною впертою. Він, очевидно, виждав, поки його товариші поснули, і пішов до вулкана.
Поклики й шукання навколо озера виявились марними. Довелося визнати, що зоолог пішов за рушницею.
— Добре, якщо він ще не дійшов до вершини вулкана, коли виверження почалось, — зазначив Каштанов. — Інакше він безумовно загинув.
— Що ж нам робити? — вигукнув Макшеєв. — На мою думку, треба бігти до нього на допомогу!