— Невже палюча хмара? — прошепотів Каштанов, полотніючи.
Через завісу дощу і хмар нічого не було видно, і після хвилинного переляку всі трохи заспокоїлися. Але ось з приглушеним тріском поблизу них торохнула бомба завбільшки з голову, вкрита спіральними борознами, і почала шипіти, тріщати й диміти під дощем. З боків, праворуч і ліворуч, вгорі і внизу, то тут, то там теж чути було удари й тріск падаючого каміння.
— На місця швидше! — крикнув Макшеєв. — Воркун розпочав стрільбу снарядами великого калібру.
Всі поквапно залізли в свої нори, звідки з завмиранням серця, але з інтересом спостерігали, як падали й шипіли бомби різної величини. Деякі, вдарившись об брилу, розліталися на осколки, наче гранати. Зате злива швидко перестала. Порив гарячого вітру промчав униз схилом, запахло сіркою і гаром. Хмари почали розвіюватися або підніматися вище. Снаряди перестали падати. Макшеєв вирішив визирнути з печерки.
— Воркун скинув свою шапку і показав нам свій червоний язик! — закричав він.
Всі інші теж повилазили і підвели голови.
Вгорі, між чорними хмарами, часом виступала вершина вулкана, на якій з одного боку звис короткий вогненно-червоний язик лави, що ніби дратував людей, які насмілились порушити віковічну самотність гори.
— Так, це з’явилася лава! — сказав Каштанов.
— Дедалі то гірше! Спершу він хотів потопити нас у грязюці, потім залити водою, потім прибити бомбами. Все це не допомогло, тому він вдався до останнього засобу і хоче залити нас лавою! — жартував Громеко.
— Кріпіться, Семене Семеновичу! Тепер уже вам капут, — сміявся Макшеєв.
— А бодай вас! — огризнувся зоолог. — Коли б небезпека була така велика, ви б самі дали дьору, як перед грязьовим потоком.
— Від лави ми втечемо не кваплячись! — зазначив Каштанов.
Але йти не було куди. В обох руслах ще бушували брудні потоки, і перейти їх було неможливо. А вгорі червоний язик швидко довшав, інколи зникаючи під клубами білої пари, що виділялася з його поверхні.
— Воркун намочив нас, а тепер висушить! Коли лава підійде близько, ми спершу висушимо на собі одяг, а тоді…
— А тоді намокнемо знову, як переходитимемо через потік, якщо не потонемо в ньому, — докінчив Папочкін жарт Громеко.
Але повітря звільнилося від попелу та хмар, і виглянув Плутон. Він швидко почав висушувати схили вулкана. Чорні лавові маси диміли, наче підігріті підземним вогнем.
Мандрівники зняли свій одяг і порозвішували його на камінні, спершу витиснувши воду. Громеко навіть зовсім роздягнувся і, зігріваючись промінням Плутона, радив усім взяти з нього приклад.
— А якщо Воркун почастує нас новою порцією снарядів. Сидіти в норах голими буде не особливо зручно, — зазначив Макшеєв.
— Коли з’явилася лава, то вибухи і виверження рихлого матеріалу звичайно припиняться, — пояснив Каштанов.
— Але коли доведеться тікати від лави, ми не встигнемо одягнутися.
В цю хвилину над вершиною вулкана вихопилась біла хмара пари, і над краєм кратера з’явилася вогненна стіна, яка швидко поповзла вниз.
— Перший потік лави пішов у долину озера, — зазначив Каштанов, — а цей, чого доброго, може і до нас дістати!
— А через який час? — поцікавились товариші.
— Може через годину, може й пізніше. Це залежить від властивості лави. Якщо лава важка і легкоплавка, вона рідка і тече швидко, а коли лава легка, в’язка, багата на кремнезем, вона трудноплавка і рухається повільно.
— Якою ж лавою частує нас Воркун?
— Досі, як це було видно з старих потоків, він виливав важку лаву. Очевидно, така ж буде і цього разу. Взагалі, за характером усіх порід, що на них ми натрапляємо в Плутонії, дуже важких, багатих на олівін і метали, важко сподіватися, щоб тутешні вулкани могли виливати легку кремнеземисту лаву.
— Отже, нам треба забиратися звідси якнайшвидше.
— Так, але я сподіваюсь, що, перш ніж лава дійде до нас, грязьові потоки зникнуть і ми вільно перейдемо через русло того чи іншого з них.
Плутон, якого більше не заступали хмари, і гарячий вітер, що дув з вулкана, швидко висушили одяг мандрівників, які одягнулися і спостерігали за вулканом, вичікуючи, коли настане можливість піти. Кінець довгого язика лави вже зник за гребенем схилу, очевидно спускаючись у долину колишнього озера біля західного підніжжя Воркуна. Нові порції лави, що піднімалися з кратера, текли почасти цим шляхом, а почасти далі на північ і, певне, утворили другий потік, який спадав на північний або північно-західний схил; в останньому разі він повинен був текти в бік спостережників. Але з-за нагромаджень лави поблизу вони не могли бачити, яким напрямом тече цей потік.