Раніше довіра відігравала більшу роль у розвитку компаній і суспільств, аніж самі лише навички. Як батьки можуть залишити свою дитину з надійною людиною і піти увечері в гості,— так і групи людей певної громади можуть поїхати кудись, маючи цілковиту певність у тому, що їхні домівки й родини залишатимуться у безпеці до їхнього повернення. Якби не було довіри, то ніхто не ризикував би. А без ризику не буває дослідження нових земель, випробування чогось нового — і взагалі розвитку суспільства. Це дивовижне поняття: лише коли кожна окрема людина довіряє культурі або підприємству, вона особисто може ризикувати задля того, щоб сприяти подальшому розвитку цієї культури або підприємства. Зрештою, немає жодної іншої причини, з якої це було б добре для їхнього власного здоров’я та життя.
Яким би досвідченим чи висококласним не був повітряний акробат, він не виконуватиме абсолютно новий смертельний трюк без натягнутої — принаймні на перший раз — рятувальної сітки. І залежно від того, чи справді смертельним є цей трюк, він може наполягати, щоб така сітка була завжди, коли він виконує його. Окрім очевидної переваги (якщо повітряний акробат упаде, то на сітку), вона дає ще й психологічну вигоду. Саме лише усвідомлення того, що внизу натягнута сітка, додає акробатові впевненість, і він може спробувати виконати те, що він ніколи не виконував раніше, або повторювати цей трюк знову і знову. Заберіть сітку — і він виконуватиме лише безпечні трюки — ті, у яких він певен. Що більше він довіряє якості сітки, то більше ризикуватиме, щоб краще виконати нову вправу. Довіра, якою керівництво цирку наділяє його, натягуючи сітку, очевидно, поширюється й на інших виконавців. І скоро всі виконавці відчуватимуть упевненість у своїх силах і спробують якісь нові вправи та вдосконалюватимуть свою майстерність. А наслідком того, що акробати будуть упевнені в собі й ризикуватимуть виконувати нові номери, буде покращення рівня вистав усього цирку.
А покращення рівня вистав означає збільшення кількості глядачів. Отже, від цього виграють усі. Але без довіри цього не буде. Члени певної громади або підприємства повинні вірити в те, що їхні керівники «натягують таку сітку» — практичну або емоційну. Відчуваючи таку підтримку, працівники, очевидно, докладатимуть більше зусиль, що зрештою дасть вигоду для всієї групи.
Зазначу, що завжди є ті, хто ризикує перший раз або постійно,— без сітки. Завжди знайдуться люди, які вирушать у незвідані землі, незалежно від того, хто є правителем у їхньому королівстві. Такі люди часом здобувають заслужену славу інноваторів. Це ті, хто переступив межу незвіданого, хто зробив щось так, як ніхто не зробив би. Дехто з них може рухати вперед бізнес або й ціле суспільство. Аде дехто й помирає раніше, ніж чогось досягне.
Стрибнути із літака з парашутом чи без нього — велика різниця. Обидва дають надзвичайні відчуття, однак лише стрибок з парашутом збільшує ймовірність повторного стрибка іншим разом. Повітряний акробат, схильний до надзвичайного ризику без сітки, може стати зіркою усієї, загалом посередньої, вистави. Але якщо він загине або піде до іншого цирку — що тоді?
Це парадигма, у якій одна особа мотивована отриманням власної вигоди, незалежно від наслідків або вигід для підприємства, у якому вона працює.
У такому випадку ці зусилля можуть корисними як для цієї особи, так і для групи,— але вигоди, особливо для групи, обмежені в часі. З часом ця система розвалиться, і нерідко з катастрофічними наслідками для підприємства. Формування довіри з метою спонукати тих людей, які не мають схильності до ризику, як Нік Лісон,— набагато краща довгострокова стратегія.