З Божою допомогою сподіваюсь на ліпше, але одного дня я вже виділа, що нас чекає. Усім у селі від старого до малого наказали прийти на збори, в двір у долішному кінці села, щоб обговорити створення колхозу. В накуреній залі було напаковано більше, як в церкві на Великдень. Ми мовчки чекали, і хто б ти думав з’явився на сцені - Пантилів Юзьо, той що жив на Петрикові в одинокій хаті за селом біля Цісарської дороги, неподалік від Турки. Люди казали, що він чи то баптист, чи то комуніст.
Юзьо представив чоловіка в шкіряній футерці й шерстяній кубанці як товариша Грішу Коновалова, першого секретаря Тур-чанського районного комітету КП. Поки він закінчив речення, як почувся голос Миколи Багана, нашого сусіди, найстаршого чоловіка в селі: «Який він мені товариш - я його навіть не знаю!»
Юзьове обличчя стало червоним, гейби та фана позаду нього: «Ану цить, старий куркулю! Ти живеш минулим. Кажу тобі, тепер ми всі товариші. Зрозумів, товаришу?»
Відтепер у залі було тихо, як на казані, але сумніваюся, щоби хто слухав того совіта в футірці. Знаєш, ми в селі поважаємо людей старшого віку. Щось тут неправильно, мій Михайле.
Рання осінь погідна, але ночі холодні. Дякувати Богу, ми зібрали врожай ще до батькової смерті й тепер усе вже в коморі. Хіба ще трохи бульби залишилося в полі.
Коли маю вільну хвилинку, йду в садок та й відпочиваю собі на лавочці. Яке ж то щастя - дивитися на ті ябліньки! Вони вперше зацвіли цьої весни, а тепер так рясно вродили. Пам’ятаєш - ти садив їх заки поїхати до Львова? Одного разу, коли ти зрізав пагінець, то порізав собі вказівний палець на лівій руці. Як забув, глянь на палець, там мав залишитися шрам.
Твоєму братові Ясьови виповнилося сім років минулого місяця, а росте він так хутко, як твої ябліньки. Він часто питає, коли ти приїдеш.
Вуйко Андрій тобі більше повість про Явору. Він десь за два тижні приїде до Львова. Я просила його зустрітись із тобою. Можеш мені передати ним листа. Ти вже, певно, знову взявся за науку, але все таки знайди хвилину для мене. Передавай мої найщиріші поздоровлення пану Ковалеві. Скажи’му, що на вакації приїжджали деякі його приятелі, але без нього це зовсім не те.
Твоя мати Марися».
Я ВЖЕ НЕ ТОЙ, ЩО БУВ КОЛИСЬ
14 лютого 1940 року.
«Дорогі мамо!
Хоч ваш лист знайшов мене через декілька місяців після батькової смерті, але та новина була для мене як грім серед ясного неба. Вона так вразила мене, завдала мені такого болю, що я навіть не міг змусити себе сказати пану Ковалеві про батькову смерть. Вуйко Андрій приніс вашого листа через декілька годин після того, як пан Коваль нарешті повернувся зі своїх розладнаних війною вакацій. Щастя, що я не розминувся з вуйком. Він прийшов до нас якраз тоді, коли я йшов до свого найліпшого друга Богдана - хлопця, який, як ви може пригадуєте, одного разу приїжджав на літо до нас в Явору. Вуйко Андрій дуже поспішав. Він навіть не сказав про батькову смерть, просто дав мені вашого листа й пішов собі, пообіцявши зайти до мене наприкінці своїх курсів.
Я прочитав вашого листа в парку на лавочці напроти собору св. Юра, дорогою до Богдана. Тільки коли я закінчив читати, до мене дійшло, що батька більше немає. Спочатку я заціпенів, мене почало морозити, а тоді розплакався, нічого довкола не помічаючи.
Глянувши на хрест на бані собору, я хотів було помолитися за упокій батькової душі, але подумав, що це непотрібно. Нас тепер у школі вчать, що те, що старі люди називають душею - просто вигадки. Люди мріяли про потойбічне життя, бо їхнє земне життя було дуже злиденним. Ми, молодь, тепер атеїсти. Ми мислимо науково. Нас вчать будувати соціалізм, а потім комунізм - суспільство, де не буде рабства, експлуатації і де всі будуть рівними й вільними.
Не буде різниці між селом і містом, не буде непосильної праці від світанку до смерку. Буде вдосталь їжі, житла, одягу, а культура буде доступна всім.
Цієї шляхетної справи нас навчають зранку до ночі. Ми не маємо більше уроків латинської мови й релігії, натомість у нас більше фізики, математики й хімії, адже нас готують на свідомих будівників людського майбутнього, які нічого не полишають на примху випадку.
На відміну від буржуазної Польщі, де хлопці мого віку цікавилися такими дурницями, як комікси, ми тепер після уроків добровільно вивчаємо практичні предмети. В цьому семестрі я матиму курси першої медичної допомоги й роботи автомобільного двигуна. А в наступному - військову підготовку, адже нам треба бути готовими дати відсіч капіталістам. Зараз наша армія героїчно бореться проти них у Фінляндії.