Я знаю, мамо, вам усе це здається дивним, бо ви живете в іншому світі, де нафтова лампа й кінський плуг - найвидатніші винаходи. Однак я впевнений, ви пишатиметеся мною, коли я закінчу середню школу із золотою медаллю і вступлю до університету. До речі, пану Ковалеві більше не треба платити за моє навчання. Тепер усі школи безкоштовні.
Щодо пана Коваля, то йому незле ведеться, так само, як пані Шебець, хоча вона невдовзі втратить будинок, тому що всі приватні будинки тепер експропріюють. Пану Ковалеві дозволили повернутися на колишню посаду головного бухгалтера.
На бухгалтерів тепер великий попит, бо вони необхідні для будівництва комуністичного майбутнього.
Відколи повернувся пан Коваль, у нас налагодилось постачання їжі, оскільки його близький друг пан Квас - директор продскладу. Отже, в чергах стояти нам не доводиться. Раз на тиждень склад зачиняють на «інвентаризацію», того дня я йду і з чорного ходу забираю пакунок. До того ж Яким, родич пана Коваля з Перево-лочної, іноді приносить нам трохи сала й масла.
Оскільки пані Шебець для нас більше не готує, то за кулінарне мистецтво доведеться взятися мені. Досі моє меню обмежувалось борошном, борщем і кашею. Сьогодні я збираюся приготувати ячміннии суп, а присмачити його думаю останнім передвоєнним бульйонним кубиком. Сподіваюсь, пан Коваль не буде проти.
Здоровлю вас.
Ваш син Михайло.
Р. 8.
Усе попереднє я писав на уроці фізики. Ви, мабуть, гадаєте, що ліпше б я вчителя слухав. Однак, запевняю вас, люба мамо, що лекції я слухаю уважно, але того разу не було такої потреби. Нас залишили на рік у тому самому класі, вважаючи, що наша освіта за Польщі була неналежною. Це й справді так щодо деяких предметів, але щодо математики й фізики, то те, що ми вчимо зараз - це просто повторення торішнього матеріалу.
Утім деякі предмети перед війною викладали зовсім по-іншому. Наприклад, історію. Раніше нас вчили, що історію вершать королі, князі чи якісь герої. Тепер новий історик показує нам, що історію творить увесь народ, робітники й селяни, як-от, ви, мамо. Ми дізналися про експлуатацію робочого люду, про його намагання вивільнитися від правлячих класів і релігії, яка виправдовувала його страждання. Тисячоріччями пригнічені люди боролися з-під гніту за свою свободу. Вчитель розповів, що навіть у древньому Римі було повстання рабів під проводом Спартака. Ми вчимося по-новому дивитися на минуле, теперішнє і майбутнє. Це так захопливо! Я певен, що якби ви були мого віку і мали ті самі освітні можливості, що й я, то також виступали б за зміни.
Вуйко Андрій зайде завтра, щоб забрати листа. До нього я також покладу свою світлину з паном Ковалем, щоб ви побачили, наскільки я виріс за останні півтора року».
«Перехід від капіталізму до комунізму - це ціла історична епоха».
Ленін
«Я проти комун. Наше національне п ’янство і глибоке невігластво вкорінені саме в комунальну систему».
Чехов
«Революція відображається в ній (у Росії), як сонце в каламутній калюжі».
Троцький
НАПАРФУМЛЕНИЙ РОТ
Схоже, пані Щебець приймала гостей. Я відклав підручник із історії й почав прислухатися. З кухні долинали приглушені жіночі голоси. Прочинивши мої двері до веранди, я почув голос пані Шебець:
- Мені соромно за тебе. Ти зганьбила наших батьків!
- Будучи вдовою священика, ти ще смієш мене судити?
Голос належав сестрі пані Шебець - Уляні. Уляна залишила
свою кімнату на другий день війни, нічого нікому не сказавши. Фактично, ніхто з нас і не переймався її приходами й відходами. Для пана Коваля вона була «ексцентричним сотворінням», а для пані Шебець - «дивакуватою старою дівою». Іноді, коли в мене були розлади шлунку й я мусив бігти до туалету, я бачив, як вона приходить додому або йде кудись. Я ніколи не замислювався, куди вона може прямувати серед ночі, й не думав, що про все це варто комусь говорити.
Десь через два місяці після війни я зі здивуванням побачив світлину Уляни на першій сторінці «Правди України». В газеті оголошували про утворення міського уряду. Під заголовком було розміщено два ряди світлин якихось чоловіків і однієї жінки: «товаришка Уляна Богач, провідник комуністичного підпілля Польщі, тепер голова Львівського виконкому».
Це здавалось фантастичнішим, ніж найхимерніші чутки на Краківській площі. Я розглядав світлину. То справді була вона: бліде обличчя, заплетене в коси волосся з проділом посередині, одна рука трохи коротша за іншу. Я не міг дочекатися, коли пані Шебець побачить ту знимку.