Я був гордий почути, що я подібний до свого опікуна. Пан Коваль був для мене ідеалом чоловіка - такий вишуканий та елегантний, він міг перемогти в суперечці, навіть не підвищуючи голос. Жінки просто обожнювали його. Іноді мене дивувало, як вони за нього змагаються, гейби за якого кіноактора чи князя. На відміну від мого батька-селянина, який заледве вмів читати і писати, котрого єдиною розвагою поза рільництвом і розведенням корів були недільні відправи, пан Коваль вільно розмовляв німецькою, французькою і ще декількома мовами, ходив на концерти та в оперу, його постійно запрошували на вечері та розмаїті прийоми. Навіть наш яворський священик вважав за честь приймати такого гостя як пан Коваль, коли той був у нас на вакаціях. Селом ходили чутки, що священикова дружина була шалено закохана в пана Коваля.
Ми з Анною пішли до кухні. Я запалив нафтову лампу. Тремтячи, вона попросила гарячого чаю. Я натомість запропонував їй горілки. Вона перехилила чарку й попросила ще.
Я розпалив у кухні. Вона підсунулась ближче, щоб зігрітися. Сиділа мовчки, поклавши голову на руки, вдивляючись удалину. Мені здавалось, що вона розмірковує про щось дуже серйозне. Може, вона втікала від когось або від чогось? Як інакше пояснити цей її несподіваний нічний прихід.
- А де пан Коваль? - раптом запитала вона так, наче їй його нагально треба.
Я пояснив їй, що півроку тому пан Коваль покинув роботу директора відділу аудиту, перейшов на посаду інспектора і тепер часто подорожує селами і провінційними містечками, перевіряючи їхні справи. Йому це подобалося більше, ніж сидіти в кабінеті. Тепер він вільно пересувався, знайомився з новими людьми, до того ж привозив зі своїх подорожей сало, масло, ковбасу, яких у міських крамницях годі й шукати.
Я хотів їй ще дещо розповісти про пана Коваля, але вона перебила мене:
- Коли він повернеться?
- Може, завтра, - сказав я. - Але від нього ніколи не знаєш, чого сподіватись.
Вона змовкла. Повільно попивала чай маленькими ковтками. Думками, здавалось, блукала дуже далеко. Я не наважився розпитувати її.
Нараз вона встала й пішла до спальні пана Коваля. Я погасив світло й пішов спати.
За декілька годин мене розбудив будильник. Я поквапом вмився холодною водою, перехопив каші, взяв течку і вже був готовий іти до школи, але в останню мить мені сяйнуло, що Анні можуть бути потрібні ключі. Я обережно прочинив двері до кімнати пана Коваля. Анна міцно спала, накрившись кожухом і ковдрою аж до очей. Одна рука виднілася з-під покривала, вона стискала якийсь темний предмет, частково схований під подушкою. Зацікавлений, я приглянувся. Я не міг повірити своїм очам - то був револьвер.
Я чкурнув геть, радий, що Анна спить, а тому повернувшись зі школи, я зможу вдавати, що нічого не знаю. На уроках я все мізкував, навіщо їй зброя. Мабуть, в добрячу халепу вскочила. А може, вона хоче вбити пана Коваля?
На моє превелике здивування, коли я повернувся, пан Коваль вже прибув з інспекції і був живий-живісінький. Він сидів поруч із Анною за столом і малював щось схоже на карту. Мене не дуже цікавило що це, але коли я підійшов, він перевернув аркуш, вочевидь, не бажаючи, щоб я його бачив.
Я вибачився і пішов до своєї кімнати. Не встиг я зачинити за собою двері, як почув голос пана Коваля: «Михасю, а повернись-но на хвилинку».
В його голосі вчувалися нотки схвилювання, яких я ніколи раніше не чув. Він сказав, що вони з Анною «мають багато роботи» й працюватимуть допізна, а це заважатиме мені робити домашнє завдання. «Чому б тобі не переночувати у Богдана?»
Подумавши, він додав: «До речі, я багато чого привіз із інспекції. Пригощайся і візьми кільце ковбаси і трохи масла для Богданової матері».
БОГДАНОВА ВУЛИЦЯ
«Найкращі» вулиці Львова названо на згадку про розмаїті історичні події, перемоги і поразки, про видатні особистості, як-от, жорстокі чи милостиві королі або повстанці, поети, письменники, шляхтичі, святі. Однак декілька знаних вулиць здобули свої імена внаслідок доволі таки сумнівних людських ігор.
Вулиця Шептицького вирізнялась тим, що розпочиналась поблизу греко-католицького собору св. Юра й закінчувалась біля римо-католицького собору св. Єлизавети. Другою її прикметною ознакою було те, що названо її було в честь шляхтянської польської родини. Один із синів цієї родини відчув у своїх жилах українську кров, навернувся до греко-католицької церкви, став священиком, а згодом і митрополитом цієї церкви.