Я був готовий заприсягтися на ньому.
Здійнявши тризуб, чоловік у каптурі почав урочисто промовляти преамбулу до Десяти Заповідей Організації.
«Я, Дух Споконвічної Стихії, Причина і Мета твого життя, наказую тобі покласти твоє життя на вівтар свободи твоєї Нації, без якої ти будеш проклятим і навіки зостанешся рабом. Я звіряю тобі Десять Заповідей, яких ти присягнеш беззастережно дотримуватися».
У тьмяному оранжевому світлі лампи, поза колом якого злягла густа темрява, то були не просто людські слова - здавалось, до мене справді говорить Дух. Я відчував це кожною клітиною свого тіла.
Тепер моя черга. Чоловік у каптурі наказав мені покласти праву руку на тризуб. Своїм проникливим поглядом він уп’явся мені у вічі. Його очі, здавалось, гіпнотизували. Я почав промовляти Заповіді. Немов чарівник, він не зводив із мене очей, аж поки я не відказав усі десять Заповідей. Тіло моє пронизував гарячий щем. Я усвідомив, що відтепер моє життя не належить мені. Воно стало власністю Організації.
«Око за око, зуб за зуб».
Мойсей
«Око за око - і двох очей нема».
Ґанді
ТАЄМНИЧИЙ ЛИСТ
У середині травня, після декількох тижнів справжньої весняної погоди раптом захурделило. Завірюха прийшла з північного сходу й з люттю скаженого звіра вкривала землю товстим шаром важкого, вологого снігу, ламала дахи і дерева. Містом важко було ходити. Потрібно було декілька днів, щоб поприбирати поламане гілля каштанів на нашій вулиці.
Однак невдовзі небо засвітилося блакиттю, з нього усміхнулося весняне сонце. Сніг щез так само швидко, як з’явився, перетворивши деякі вулиці в русла бурхливих струмків. Прим’яті квіти й поламані кущі відживали після відлиги. Тюльпани в нашому садку були зовсім потовчені, але бузок якимсь дивом врятувався. Через тиждень він спалахнув цвітом. Удень густа маса того блакитного й білого цвіту, здавалось, змагалася з небом. Увечері його заспокійливі солодкі пахощі оточували наш будинок, проникали на веранду, навіть якщо вона була зачинена.
Одного з таких вечорів я сидів на веранді, шукаючи розради в ароматі бузку. З голови не йшов сьогоднішній арешт Богданового брата і Романа - його однокласника й найліпшого друга. Дівчинка з нашого класу, що якраз вийшла до туалету на уроці, бачила, як їх виводили з кабінету Боцви у кайданках.
Спочатку вона хотіла про це мовчати, бо розповідати про такі речі вважалось допомогою ворогам народу. Однак перед останнім уроком на перерві вона підійшла до Богдана із розгорнутим зошитом і попросила розтлумачити їй лекцію, а тим часом пошепки розповіла що бачила. Дорогою зі школи Богдан шепнув мені з незворушним виглядом: «Мого брата заарештували. Відбій».
«Відбій» - наше кодове слово, яке означало, що треба тимчасово припинити усяку діяльність, пов’язану з Організацією й бути насторожі.
Можливо, Ігоря та його друга заарештували за підозрою у спаплюженні статуї Сталіна. Це нас дуже турбувало, бо тоді їх покарають за наш злочин. Втім нам також здавалося можливим, що вони належать до Організації. У будь-якому разі тут не обійшлося без донощика.
Найвірогіднішим підозрюваним був однокласник Ігоря - Микола Єфремович Когут. Щоб помститися за арешт, ми вигадали хитрий план.
Микола був головою комсомолу в нашій школі. Він був відомий як геній математики й «вуха» директорки. На політичних зустрічах його представляли як «відданого будівника соціалізму» і приклад «майбутньої радянської людини». Він міг напам’ять цитувати Маркса, Енгельса, Леніна і Сталіна з певністю релігійного фанатика. Був високий і широкоплечий, голос мав наполегливий і дратівливий, поводився так, наче йому все на світі було відомо.
Богдан був переконаний, що саме Микола винний в арешті його брата. Я поділяв цю думку. Діяли ми дуже просто - написали Миколі листа, начебто від його друга, але послали не поштою, а прослизнули до його класу, коли всі були в спортзалі, й поклали йому в верхній зошит.
«Миколо, - писалося у листі, - ти зрозумієш, чому я таким незвичним чином відправив тобі цього листа. Тішуся, що ти досяг такої позиції в комсомолі й що скоро тебе висунуть у члени партії. Це чудове прикриття. Нам потрібно більше таких людей, як ти, щоб продовжити нашу роботу. Скоро зв’яжемося з тобою - «випадково», дорогою додому».
Наслідки були передбачуваними і негайними. Ми не були їхніми свідками, але нам про все розповіли за деякий час.
Повернувшись зі спортзали, Миколин клас чекав на вчителя математики. Микола чекав із особливим нетерпінням, бо, будучи «генієм математики», він заслужив виняткову честь презентувати теорему Піфагора перед всім класом. Для Миколи то була велика честь і нагода похвалитися, адже вчитель математики був ще й членом партії. Микола розгорнув зошит, щоб щось повторити, а там - лист. Він був незаклеєним, і це не дивно - конверти тепер взагалі не заклеювали, так було легше цензорам. Але та таємнича записка... від кого? Чому? Провокація? Ошелешений він читав і перечитував її, не помічаючи приходу вчителя.