- Миколо Єфремовичу, що з вами? Ви нездорові? - пролунав голос вчителя.
Згідно з шкільними правилами, коли вчитель входив, усі мали встати. Почувши голос учителя, Микола усвідомив, що він єдиний ще сидить. Всі погляди було прикуто до нього. Він вскочив, тримаючи листа в руці. Спочатку розгубився, не знав, що з ним робити, а потім намагався сховати.
- Що це у вас? Дайте-но, гляну! - сказав учитель.
Прочитавши, він зблід і з хвилину стояв мовчки.
- Сядьте. І цитьте. - сказав він, виходячи з класу. За деякий час він повернувся і попросив Миколу піти з ним до директорки.
Вчитель повернувся сам. Як і Богданів брат та його друг, Микола зайшов до кабінету директорки і відтоді про нього більше не чули.
Декілька тижнів після арешту Ігоря та його друга ми з Богданом утримувалися від виконання завдань Організації і якнайпереконли-віше вдавали із себе «будівників соціалізму». Ми дерли руки, щоб відповідати на запитання вчителів, тоді як решта учнів сподівалися уникнути цього. Ми відвідували позаурочні курси політичної освіти й військової підготовки. Ми засуджували «ворогів народу», «капіталістичних запроданців» і «буржуазних націоналістів» з усією своєю палкістю. Ми поклонялися нашим вождям, клялися в беззастережній вірності «справі пролетаріату» і «комуністичному майбутньому».
Ми, либонь, непогано грали цю роль, адже навіть продавщиця військових книжок була переконана, що я один із найліпших активістів у школі Боцви. Я частенько навідувався до тої книгарні за розмаїтими книжками, які, як вона вважала, свідчили про мою зацікавленість військовою справою. Насправді ці книжки замовляла Організація.
Я їй, здається, справді подобався. її звали Наталія Артемівна. Вона була москвичкою - низька, приземкувата жінка, вбрана у сіру одіж і валянки. Обличчя мала пампушкувате, а голос - різкий, але водночас сливе материнський.
Одного дня, зайшовши до книгарні, я побачив директорку Боцву, що розмовляла з Наталією Артемівною. Я чемно привітався й пішов у інший кінець книгарні, але почув, як Наталія Ар-темівна сказала директорці, що та «має пишатися таким учнем». Я тішився з тих слів, бо поняття не мав, що директорка тепер про мене думає. Я не заходив до неї, відколи вона попросила мене стати донощиком.
«Дуже важко, товариші, жити самою лише свободою.
Визначальна риса нашої революції та, що вона дала людям не лише свободу, а й матеріальний добробут...
Саме тому життя стало кращим і веселішим».
Сталін
«Менше гучних слів, більше простої, щоденної праці».
Ленін
МАМИН ХЛІБ
Хуртовина не завадила нам із Богданом виконувати завдання Організації. Оскільки уроки на декілька днів відмінили, ми змогли взятися за те, що нам доручили на початку квітня. Ми мали взяти під нагляд військовий гарнізон на Личаківській вулиці та за Цитаделлю, розташованою на пагорбі вулиці Коперника. Як і Оперний театр, приміщення гарнізону на Личаківській вулиці звели у середині XIX сторіччя, тоді, коли Львів належав до Австро-Угорської імперії і його називали Lemberg. Поміж казармами, які окреслювали квадрат, був двір завбільшки як футбольне поле.
Цитадель була набагато давнішою. Дехто вважав, що її спорудили ще в XIII сторіччі. Мабуть, все почалось із невеличкого укріплення на маківці пагорбу поза міськими мурами. Зі спостережного пункту видно було все місто як на долоні, а також неозорі рівнини на сході, півдні й заході. Таке розташування давало цитаделі перевагу, коли наступали татари, монголи і турки.
У XVI сторіччі стару дерев’яну фортецю зруйнували, а на її місці звели високу круглу вежу з важких кам’яних блоків. Навколо побудували потужний, позірно нездоланний мур. Ген, вгорі, під дахом вежі - низка невеличких, круглих отворів. Якби ворогові таки вдалося видертися на мур, його зустріли б звідти камінням, полум’ям смолоскипів або рідкою, кип’ячою мамалиґою.
Сторіччя по тому фортеця була готова до зустрічі з турками, однак, на щастя, чи то для турків, чи то для містян, турецьке військо попрямувало на південний захід, до Відня. Там, якщо вірити історикам, їм дав відсіч польський король Ян Собєскі. До німецько-польської війни нас вчили, що перемога Собєского - це найвеличніший епізод історії