Я постукав - безрезультатно. Постукав гучніше - ані шелесь. Може, вона померла? Та ні, найвірогідніше, вона просто налякана до смерті й тому не відповідає. Стук у двері не в обумовлений спосіб означав, що «вони» прийшли, щоб депортувати її. Власники довколишніх будинків давно були в Казахстані або десь у Сибіру.
- Це я, Михась. - закричав я
Я мав рацію. Вона не спала. З-за дверей почувся її голос.
- Михась? Неправда. Він поїхав. Я бачила, як він пішов на світанку.
Вона, мабуть, не впізнала мого голосу, бо я кричав. Тому я сказав уже звичайним тоном.
- Пані Шебець, присягаюся - це я. Михась.
- Але ти ж пішов, я бачила тебе на світанку, тепер ти мав би бути вже в Яворі.
- Так, але залізничну станцію розбомбували, потяги не ходять.
- Розбомбували? Чи ти звар’ював! Хто?
- Німці. Почалась війна, пані Шебець, справжня війна. Пан Коваль відправив мене повідомити вас. Ви мали б тішитися, вам повернуть будинок, ви знову станете господинею.
Така перспектива була їй до вподоби, після хвилі мовчання вона сказала:
- Я хотіла б вірити тобі, але... - вона не закінчила речення, бо повітря розітнув вибух, будинком аж здвигнуло. Я впав на підлогу. Пролунала низка наступних вибухів.
Вставши, я глянув через розхитану шибку веранди. По той бік вулиці, неподалік від нашого будинку бомба залишила глибокий кратер. Глянувши ліворуч, на Кульпарківську, я побачив темну хмару над колишньою божевільнею. Торік росіяни перетворили її на військову базу. Ми з Богданом не одну годину стежили за військами, що були там розташовані. Від думки про можливість того, що німці використовують інформацію, яку ми зібрали, мені стало якось ніяково.
«Ми найбільше і передовсім зацікавлені в Україні».
Ґерінґ (1933)
«Якби Урал, Сибір і Україна належали Німеччині, то наша країна під
управлінням націонал-соціалістів жила б у цілковитому достатку».
Гітлер (1936)
«В Україні та на Уралі Німеччина знайде багатства, яких немає в жодній заморській колонії».
Ріббентроп (1938)
BLITZKRIEG, 22 ЧЕРВНЯ 1941 РОКУ
Рудобородий імператор Барбаросса, мабуть, тішився у своїй домовині, бачачи, як його нащадки борються за те, що не вдалося йому сім сторіч тому. Історики кпили над Священною Римською імперією. Однак добре сміється той, хто сміється останнім. Операція «Барбаросса», як називали похід проти Радянського Союзу, допоможе створити небачену досі імперію від Північного моря до Середземного, від Атлантичного океану аж ген до Уралу, а може, й далі.
Гітлер, виконавець волі Барбаросси, був упевнений в успіхові. Сучасні технології дали йому неймовірні можливості вести війну незнаним дотепер способом. Ім’я тому способові було Blitzkrieg. Сила Blitzkrieg була в несподіваності й швидкості - блискавичній швидкості повітряних і наземних атак. Так воювали хіба древні боги. Зевс і Юпітер були майстрами цієї справи. Вони, як ніхто інший, вміли використовувати блискавиці за зброю.
Раптове бомбування Львівської залізничної станції та військових таборів засвідчило початок війни. Ось вже декілька днів, як до Львова долітає відлуння німецьких наземних атак. На восьмий день німецька армія була вже на підступах до Львова. Під блискавичним тиском бомбардувальників і танків російська армія відступала.
Першим до міста ввійшов батальйон «Нахтіґаль» - батальйон соловейків . Це сталося 3 0 червня. Нахтіґаль - соловейка вважали рідним сином України. Хороші й не дуже поети оспівували його в численних віршах, чимало пісень співали, наслідуючи голос пташки.
Вояки батальйону «Нахтіґаль» були українцями в німецькій формі. Німці створили батальйон, щоб, рухаючись далі на схід, мати перекладачів. Члени батальйону, натомість, мали іншу мету. Для них «Нахтіґаль» був першим загоном майбутньої Української армії. Як члени ОУН вони прагнули незалежності України і від Росії, і від Німеччини. Саме ОУН була тією таємною Організацією, до якої належали ми з Богданом. Командування батальйону «Нахтіґаль» перехитрило регулярні загони німецької армії і з’явилося у Львові на сім годин раніше. В місті негайно проголосили незалежність України та створення Тимчасового уряду під керівництвом ОУН. Усі вулиці обліпили плакатами, що проголошували цю історичну подію. Над Ратушею майорів синьо-жовтий прапор. Мама колись казала, що синій колір означав небо й волю, а жовтий - пшеничні лани й незалежність.
Зустрівшись із Богданом, ми й слова вимовити не могли, просто стояли і здивовано дивились один на одного. Ще декілька днів тому ми боялися. Я хотів втікати на Захід, натомість Захід прийшов сюди. Ми вільні! Бачити синьо-жовті кольори замість криваво-червоних барв, що душили нас страхом, було просто неймовірним щастям.