А «доктор» аж за боки брався: «Працює безвідмовно. Газова камера - ось як ми її називаємо». Він пояснив, що лазничку також використовують для дезинфекці одягу газом. Навіть якби кімнату належно провітрювали, а цього ніколи не робили, газ однаково в’їдався б у стелю і стіни. Пар втягував його, посилював, заважав дихати. «Дехто й душиться з переляку», - додав він, подумавши.
Кожному дали тоненьку бавовняну ряднину замість рушника. Тепер нас голих і нібито чистих і сухих вартові повели на третій поверх. Поверхи було відгороджено від сходів сталевими ґратами, які треба було відмикати щоразу, як проходили.
Ось нарешті ми в камері № 59 - великій, довгій, вузькій, із дерев’яною підлогою і трьома великими, заґратованими вікнами, забитими дошками знадвору. Дві купи сінників і коців тішили наше око після бетонної підлоги Лонцькі. Вартові виділив по одному матрацу й коцові на двох. Я ділив ліжко з Богданом. Позаяк нас була непарна кількість - тридцять три, один із нас мав цілий матрац у своєму розпорядженні. То був колишній викладач Берлінського університету, доктор Кордуба, якого комендант в’язниці назначив старшим у камері.
Начальник дотримав слова. Перед сном два в’язні принесли нам казан зупи. То була справжня зупа з локшиною, густа, як та, що нам давали в день прибуття євреїв. її вистачило ще й на добавку. Я насолоджувався, напихаючи собі рот густою, м’якою локшиною і тримаючи її трохи перед тим як ковтати, щоб продовжити вживання їжі й отримати задоволення від смаку.
Озирнувшись довкола, я побачив дивну картину. Праворуч сидів голий Богдан. Ліворуч - ряд голих чоловіків примостились на краях матраців. Голомозі, бліді й кістляві, вони вишкрябували останні краплини супу зі своїх горнят. Все інше їм було, здавалось, байдуже.
НІЧНІ ГОСТІ
Наша третя ніч у Монте люпі. Ми до сі голі, бо одяг ще не прине с ли із дезінфікації. Церковні дзвони пробили північ. Я намагався перевернутися на інший бік, не потурбувавши Богдана. Він міцно спав, мабуть, снив про щось, бо очі сіпали, а важке дихання супроводжував слабенький стогін. Наш матрац був вузьким, розрахованим на одну людину, але після бетонної підлоги Лонцькі здавався розкішшю.
Майже засинаючи, я почув якийсь звук, наче відчинилися двері нашої камери. Я намагався ігнорувати це, однак розплющивши очі, побачив гурт голих чоловіків, що заходили до нашої камери. Спершу я подумав, що мені ввижається, але все відбувалося насправді. Вартовий закрив і замкнув за ними двері, а вони безмовно стояли, як виводок курчат. Тепер усі прокинулися, здивовано й зацікавлено роздивлялися новоприбулих, не вдоволені їхнім нічним вторгненням.
їх було двадцять один. Голі й обчикрижені, вони були, наче копії один одного. Наша присутність їх також спантеличила. Мовчки, кожна сторона намагається оцінити іншу. На підлозі було місце для них, а от сінників та коців - катма.
Нарешті старший у камері порушив цю мовчазну конфронтацію. Професорський авторитет його голосу надзвичайно підходив йому, як старшому над нами. Коли виявилося, що новоприбулі українці, він привітав їх від нашого імені. Однак дізнавшись, що вони - мельниківці, а отже, наші суперники, ми охололи. Мені було байдуже, що вони спатимуть на підлозі без матраців.
Наступного дня їм принесли постіль, і всі ми стали рівноправними, незважаючи на політичні переконання. За винятком шістнадцятирічних нас із Богданом, всім решта було від двадцяти п’яти до п’ятидесяти років. Увечері, коли розстелили сінники, вони вкрили всю підлогу від стіни до перегородки, за якою стояла посудина для сечі.
Того ж дня принесли наш одяг. Від нього тхнуло так само, як у лазничці. Моя сорочка була поплямлена й облізла, а на дотик нагадувала накрохмалене полотно. Наразі наші спроби сконтак-туватися із сусідніми камерами перестукуванням не мали успіху. Чи то стіни були надто товсті, чи то камери порожні.
Відтепер наше життя в Монтелюпі почало нормалізуватися, входило у звичну в’язничну колію. Як і в кожному закладі з віковою історією, життя в’язнів у Монтелюпі підкорялося певним традиціям, до яких тепер докладалася ще й німецька годинникова точність. Наші життя спливали точно за графіком.