Я сердився на пані Шебець за її, як мені здавалося, вигадану історію, проте за тиждень знову пішов навідати її. Я мусив дізнатися правду, бо якщо пан Коваль дійсно мій батько, то й я не той, за кого себе маю. Я - інша особа.
Я спитав її прямо:
- Ви це серйозно?
- Що серйозно? - вона вдавала, ніби не тямить, про що мова, змушуючи мене все розтлумачити.
- Що пан Коваль - мій батько.
- А хіба я тобі не казала? Якщо мені не віриш, у матері спитай.
- Підсміхнувшись, вона додала: - Твоя мати мала б знати, - немов натякаючи, що мати, яка не каже синові, хто його батько, зовсім нікудишня.
Не було сенсу продовжувати. Треба буде запитати маму. Я повернувся, щоб піти геть, але пані Шебець конче хотіла затримати мене.
- Ти справді не хочеш знати що сталося з твоїм батьком?
Я завагався. Ті слова «твій батько» дратували мене, але я поступився. Вона запалила недопалок і запросила мене сісти навпроти неї за кухонний стіл, на якому стояла купа немитого посуду.
- То де ж ти був досі? - запитала вона і, не чекаючи відповіді, продовжила: - Як тобі відомо, твій батько вітав прибуття німецької армії. І хто з ним не погодився б після тих московських варварів..? Нікому й на гадку не спало б, що німці вбачають у нашій країні лише колонію... Вони відправили членів Тимчасового уряду Банде-ри в табір, а натомість створили Український допомоговий комітет, який, як вони сподівалися...
Вона змовкла на півслові. її увагу привернули мої наґлянцовані черевики і коричневий вельветовий піджак. Мабуть, її цікавило, звідкіля в мене на них гроші. Перед тим, як продовжувати, вона пильно зміряла мене поглядом.
- Як я казала, німці хотіли, щоб Комітет танцював під їхню сопілку, як .Іисіепгаї;. Може, ти читав про це, але, либонь, ти не цікавився всіма цими питаннями, судячи з твого вигляду, ти більше переймаєшся дівчатами, чисто, як твій татуньо, - яблучко від яблуньки не далеко падає.
Вона відчула, наскільки гидкими мені видалися її слова.
- Не зрозумій мене хибно - всіх хлопців цікавлять дівчата. Я вела до того, що твій батько виявився великою шишкою в тому Комітеті. Як я здивувалася, коли почула про це! Той бабій, гадала я собі, добився високого становища.
Вона зітхнула і тужно подивилася на стіну, що відділяла її кімнату від спальні пана Коваля. Нарешті продовжила:
- Однак щось там пішло не так. Мабуть, він нашкодив німцям. Якось торік восени бозна звідки з’явилася та хвойдисько Анна. Я думала той підстаркуватий бабій має з нею побачення. Але невдовзі після її приїзду, я побачила, як вони десь поспіхом зібралися і зникли. Він взяв старий військовий заплічник, напхав його чимось по саме годі. Я дивувалась, куди це він зібрався.
Пані Шебець знову змовкла і, поправивши пенсне, яке сповзло їй з носа, сказала різко, сливе глузливо:
- Це я востаннє бачила того халамидника. Наступного дня за ним прийшли гестапівці. Вони обшукали весь будинок, навіть підвал. Кажуть, що твій батько був бандерівцем. Його завданням було проникнути в Комітет для розвідки.
- Куди він міг податися? - запитав я.
- А хтозна... Мабуть, до лісу... в партизани. Куди йому ще йти? Багато молоді надають перевагу лісові перед примусовими роботами для Райху. Мені дивно, що ти досі тут... Але твій батько..? Одного дня вони його візьмуть живим або мертвим... Бідолаха... от якби він зі мною одружився...
Вона не закінчила речення. З-під пенсне скотилася сльоза. Вона витерла її рукою і, подумавши, додала: «Хіба Господь Бог знає скільки таємних життів він мав».
«Я йду з впевненістю сновиди шляхом, прокладеним Долею».
Гітлер 1936
«В Сталінграді поставити питання про існування Бога - означало заперечити його... Я шукав Бога в кожному кратері, в кожному зруйнованому будинку, на кожному перехресті, в кожному другові, в своїй норі, в небесах. Бог не з ’явився, хоч серце моє кликало його». «Ми зовсім самі. Жодної допомоги. Гітлер покинув нас напризволяще. Якщо летовище досі в наших руках, цього листа ще відішлють... Ви прочитаєте його, коли Сталінград впаде. 1 знатимете, що я не повернуся».
Уривки з листів німецьких солдатів з-під Сталінграда
МАРЕВО БАРБАРОССИ
За рік після початку війни здавалося, що «шлях, прокладений Долею», неминуче приведе німців до перемоги. Мрія фюрера, натхненна Барбароссою, відновити його імперію, і перетворити Східну Європу аж до Уральських гір у колонію, здавалась уже майже дійсністю. Вся Україна була в німецьких руках. Німецька армія на півночі вже наближалася до Москви, а на півдні - до Сталінграда, на шляху на Кавказ. Але, як казав пан Коваль, чоловік стріляє, а Бог кулі носить. Наприкінці 1942 року воєнна фортуна відвернулася від німців. Blitzkrieg зав’язла в болотах і снігах. «Генерал Зима» виявився сильнішим, ніж сучасні військові технології. Оточена в Сталінграді, змушена мерзнути на скрипучих морозах і боротися вручну, сьома німецька армія, наприкінці січня 1943 року здалася - близько 100 тисяч солдат було взято в полон.