Вона принесла з собою особливий, майже нудотний запах лабораторії органічної хімії; запах, від якого студентів спочатку млоїло, і лише згодом вони звикали до нього.
Обличчя її за ці дні згасло, наче вогонь життя, що кидав на нього свій відблиск, ледь жеврів. Неуважний погляд, зажурений вираз.
«Бідолаха», — сердячись на себе, подумав Брейд.
— Роберто, цей джентльмен — містер Джек Дохені.
Роберта мигцем глянула на Дохені.
— День добрий! — майже пошепки привіталася вона.
— Містер Дохені розслідує нещасливий випадок, — додав Брейд.
— Випадок із Ральфом? — В очах дівчини спалахнули іскри життя.
— На думку містера Дохені, Ральфова смерть не була випадковість. Я теж так думаю. Це вбивство.
— Чому ви так думаєте? — збуджено запитала Роберта, звернувши вогненний погляд на детектива: — Я знала: Ральф не міг допуститися такої грубої помилки. Хто вчинив злочин? Кажіть-бо, хто?
«Зразу ж погодилась зі мною, — подумав Брейд. — Певно, й сама так вважала».
— Ми саме з'ясовуємо це, — сказав Брейд. — До слова сказати, нам треба поговорити ще про одну справу. Гадаю, містер Дохені уже довідався про твою дружбу з Ральфом.
— Знаю, — в її очах промайнула зневага.
— Звідки? — здивувався Брейд.
— Місіс Нойфельд, Ральфова мати сказала мені, що поліція цікавилась нашими стосунками, — пояснила Роберта і звернулася до детектива — Запитали б мене — і я сама розповіла б вам про них.
— Не хотілося без потреби хвилювати вас, міс, — лагідно всміхнувся їй Дохені. — Гадаю, така розмова не справила б вам приємності.
— Певно що.
— Містер Дохені довідався, що ви з Ральфом посварилися, — докинув Брейд.
— Коли?
— Сідай-но, Роберто. Будь ласка, — запропонував Брейд. — Я хочу нарешті з'ясувати одну річ, і, сподіваюсь, ти допоможеш мені. Сідай-бо, прошу.
Роберта хвилину повагалася, відтак повільно опустилась на стілець неподалік дверей.
— Що ж це за суперечка, професоре Брейде?
— Та, що спалахнула у кав'ярні.
Роберта здивовано глянула на нього. Дохені теж, здається, був спантеличений.
— Ви сперечалися про те, який сорт морозива замовити, — підказав Брейд.
Роберта тріпнула головою.
— Нічого такого не пригадую. Хто вам такого набалакав? — Вона водила по них тривожним і водночас чуйним поглядом.
Дохені не втручався. «Дає мені свободу дій, — подумав Брейд, — а сам наставив пасток і чекає, щоб затягти мені зашморг на шиї, тільки-но я зроблю якийсь хибний крок».
— Оскільки я знаю, — почав Брейд, — ти замовила морозиво з шоколадним кремом, і саме це викликало суперечку.
— Ні, — коротко відказала Роберта.
— Хоч би що там було, офіціант чув, що ви пошепки сперечались, і навіть розчув слово «фадж», а коли підійшов до столу, ти замовила морозиво з шоколадним кремом та помадки «фадж».
Брейд витримав паузу, але Роберта мовчала, лиш її очі немовби стали ще більшими на зблідлому обличчі.
— Може б, ти пояснила нам, — вів далі Брейд, — насамперед містерові Дохені, що офіціант не міг правильно зрозуміти почуте слово, бо в устах науковця воно набуває зовсім іншого, невідомого офіціантам кав'ярні значення?
Роберта німувала.
А Брейд не вгавав:
— Слово, що має особливий зміст в аспірантових устах.
Мовчанка тривала.
— Роберто, — правив своєї Брейд, — чи є якась різниця між підробкою даних та їх фальсифікацією? Чи я помиляюсь, вважаючи, що це одне й те саме? Що ж, власне, було предметом вашої суперечки — підробка даних чи «фадж» і сорт морозива? Може, йшлося все-таки про підробку?
— Ні… — озвалася вона нервово, але Брейд напосідав:
— Вчора я застав тебе у Ральфовій лабораторії з його щоденниками в руках. Чого ти там шукала? Чогось на незабудь? А чи сторінок із фальсифікованими даними, щоб знищити їх і врятувати ім'я Ральфове від ганьби?
Роберта через силу тріпнула головою.
— Не намагайся заперечувати, Роберто. Я теж уважно переглянув щоденники Ральфа і на власні очі переконався, що наслідки експериментів підтасовані.
— Це було не так! — запально вигукнула Роберта. — Ви просто всього не зрозуміли. І тому тлумачите факти по-своєму. Насправді все було інакше. Ральф був у такому розпачі, що не здавав собі справи, що робить.
Брейд нахмурився:
— На бога, Роберто! Звичайно ж, Ральф чудово знав, що робить, адже це тривало не один місяць. Не захищай його. Таке не прощається.
— Повірте мені, Ральф просто не міг мислити розумно. Він ясно усвідомлював лише одне — дисертацію треба закінчити й одержати науковий ступінь. А в слушності своєї теорії він був такий певний, що підтвердження її наслідками вважав лише справою часу, тому…