КАПС (злякано відстрибує): Але... але ж ми не можемо цього допустити!
КВІРІН: Ходімо, ходімо, ми своє зробили! Якщо людина хоче заподіяти собі смерть, їй не перешкодити! Він має на це право!
Капс дозволяє себе потягнути, вони зникають.
ГАПІТ (весь той час він притулявся до ляльки і тремтів, раптом підводить голову, уважно вслухається в примарний шум у стелі над своєю кімнатою): Чуєш, чуєш, як і вчора... прокляте бабисько! Я вже давно підозрюю, що вона їм помагає. Чуєш, тепер ти мені віриш? (Стукає пальцями по столі, копіюючи знаки Морзе, які він чує над стелею.) Що ж це значить, що ж це значить? Мушу роздобути азбуку Морзе. Ґізело, Ґізело, сумнівів більше нема, все сходиться. Сьогодні, сьогодні... (страх здушує голос) ...начальник, проходячи вранці через мій кабінет, кинув переді мною посеред кімнати шнурок. Так він мені дав знати, що... що... (видихує здушеним від страху голосом) я мушу повіситися! (Б’ється чолом об стіл.) Я б це зробив, зробив, але я не дамся тим чортам, ціле місто тільки й чатує, вичікує, котра жертва впаде першою. І всі заодно з тією бандою, все місто в змові. Вони вже і про тебе знають, точно вже мусять знати, весь кіоск перед конторою обліплений наліпками: «Жуєте гумку?» Але хай безумствують, хай, чорти, я їм покажу, завтра я куплю квиток — о, я не здамся, не здамся! Ти мене застерігаєш? Не треба, не треба я можу говорити, тут, за столом, тут не чують, можуть підслухати лише там, біля ліжка. Завтра, так, завтра куплю! Але візьмемо квиток тільки до Пекного, щоб заплутати сліди; в Пекному вийдемо і продовжимо дорогу аж другим, третім потягом. О, ми ще заживемо, Ґізело, як ми заживемо, почнемо життя наново там, у світі! Тільки я не смію спати, спати не можна, щойно я лягаю на ліжко, як вони відразу ловлять мою хвилю і злизують всі мої думки, всі мої плани будуть розкриті. Я вже все обшукав довкола ліжка, але нічого не знайшов, воно мусить бути в дереві, в стіні — сам чорт знає, де воно... вони десь мусять мати антенор! Вони там все чують. Вчора, поки я сидів тут за столом, все було добре, а коли я ліг: «От вже ліг, не витримав довше, він змучений... Боже, як він мучився, щоб всидіти за столом! Він купить квиток, він хоче втекти, думає рушити за кордон. Не прикидайтеся... от тепер ви крутитеся в ліжку, тепер хапаєтеся за вуха... це злизування, найновіший винахід, злизування думок... антенор, хвиля C-42!» — Я сьогодні не можу йти спати в ліжко, не можу, пильнуймо, Ґізело, пий! Пиймо, пиймо за нове, світле нове життя!
Десь недалеко біля нього, зовсім поруч, жаский сміх, що пронизує мозок, — Примарний Голос з антенора. Переможний дикий регіт. Гапіт здригається, ніби від удару нагайки, і припадає до столу.
Примарний голос (як з радіоприймача): Я сьогодні не можу йти спати в ліжко, не можу, пильнуймо, Ґізело, пий! Пиймо, пиймо за нове, світле нове життя! Злизування, найновіший винахід, злизування думок... антенор, хвиля C-42.
Тиша, гробова тиша. Після довгих хвилин тягучого мовчання Гапіт піднімає викривлене, побіліле від жаху обличчя.
ГАПІТ (шепоче): Тепер вони вже тут... вони всюди!
Дія друга
Через кілька годин. Стоїть глибока ніч, містяни сплять.
Посередині Ханиної кімнати чекає крамар Преліх, його добре видно у світлі. Преліх одягнений у чорний полотняний костюм. Гапіт сидить біля лампи за столом, міцно обнімає ляльку, хрипить уві сні; час від часу здригається, навіть розплющує очі, блимає білими білками, озирається довкола себе, але не прокидається. Тиха Жінка нерухомо застигла у фотелі, поглинута темрявою. Клікот у темній кімнаті стежить за своєю милою. Він зі свого вікна не бачить вглиб Ханиної кімнати, не бачить Преліхa, який там стоїть, Клікот розбирає тільки постаті, які з’являються на занавісках.