ТАРБУЛА (до сестри): Та ж не думають її віддати за нього!
АФРА: Здалися йому городські крамарі!
ТАРБУЛА: Вони дуже вже квапляться!
АФРА: Аякже, на нинішню забаву не забули запросити нікого, хто годиться в женихи.
ТАРБУЛА: Знаєш, не віриться мені, що вона вже була заміжня і розлучилася. Диви-но, скільки галасу, аби тільки видати її заміж!
АФРА: Хтозна, хтозна! Може, якраз і тому! Мусимо якось випитати в Юти.
ТАРБУЛА: Якщо вона щось знає. Ти бачиш, як вони з усіх сил стараються зробити все тишком-нишком.
З площі виходить кульгавий чоловік. Побачивши на балконі старих, кривить обличчя і намагається непомітно пройти повз.
ТАРБУЛА (відразу ж зауважує чоловіка і накидається на нього): O, Клефе, пане Клефе, куди ж ви, куди?
КЛЕФ (здригається, а тоді вдає радісного): O, o, пані! Кланяюся, пані! Барон, барон... i навіть старий Сорт з Присанку! Сорт зі своєї діри вилазить раз у тисячу років, але такого навіть він не пропустить. Вайда ніколи не любив забав, а після смерті небоги навіть до крамниці не заглядав, а тепер усі двері навстіж! Хоч-не-хоч, а люди задумаються, чого вони так квапляться!
ТАРБУЛА (жінки не дають себе обдурити): А куди ви, Клефе, наладилися, куди?
КЛЕФ (робить вигляд, що не чує): До того ще чужинець, чужинець! Ви вже чули?
АФРА (не може приховати цікавості): Чужинець? Який чужинець?
КЛЕФ (радий, що перевів розмову): Ви не знаєте? Oх, чужинець, найсправжнісінький чужинець з валізою перед «Єленом». Він навіть говорить не по-нашому!
ТАРБУЛА: І що, про нього нічого не знають?
КЛЕФ (дуже впевнено): Ніхто нічогісінько не знає. Різне балакають. Дехто каже, що то турист, а інші — що то Вайдин гість, приїхав на нинішній бенкет. Я думаю, що ні одне, ні інше: він не турист, бо має мало речей, а Вайдин гість не селився би в заїзді!
ТАРБУЛА: Турист? Смішно! То хіба Бас таке вигадав, щоб показати, що він все про всіх знає!
АФРА: Хто ж то може бути?
КЛЕФ: Закладаюся, що буде як тамтого разу: виявиться, що то продавець швейних машинок! Тоді теж всі схвилювалися, а то був чоловік, що збільшує фотографії. Ха-ха!
Вертається Юта.
ТАРБУЛА: Юто, Юто! (Її трохи бентежить присутність Клефа, однак жінка не може стримати цікавість.) ...Скажи, ти мусиш нам сказати... вона справді вже заміжня і розлучена?
ЮТА: За...заміжня? Наша панночка? Ха-ха-ха-ха... Хі-хі-хі-хі.... Я їй мушу це розповісти, мушу розповісти. (Квапиться далі і зникає за рогом Вайдиного будинку.)
ТАРБУЛА: Просто страх! Вона як дитина! (Зауважує, що Клеф хоче скористатися нагодою і непомітно піти.) Агов, пане Клефе, не поспішайте так! Відколи у вас стільки часу на прогулянки? Вдома діти пооброблялися, а жінка пальці стирає до пральної дошки!
КЛЕФ (не наважується зрушити з місця, благально): Така незносна задуха, у тих стінах можна задушитися.
ТАРБУЛА: Ну-ну, не так вже й страшно, бували гірші дні!
КЛЕФ: Хе-хе, чому б чоловікові не вийти так просто надвір, людина ж... (Робить крок.)
ТАРБУЛА (бачить, що не може його зупинити): Перед вами вже дехто вийшов з міста, одна персона. А ви знаєте, що на празник тій персоні в церкві стало зле? Вона блювала, безперестанку блювала? Боже милосердний, їй ще навіть чотирнадцяти нема, і так блювати! (Строго й чітко вимовляючи слова.) Так, так, пане Клефе, їй ще й чотирнадцяти нема! У парафіяльному будинку можна з’ясувати точний день народження, якщо завернути туди по дорозі й запитати.
Кульгавого облив піт, він широко розкриває рот і задкує; починає хреститися, а потім, підстрибуючи на своїй кривій нозі, тікає назад у місто, ніби за ним чорт женеться.
Старі переможно регочуть йому вслід, вони завжди пильнують за порядком у місті.
ТАРБУЛА: Старий пеньок, не будеш ти зводити дітей по гаях!
АФРА: А ти бачила, як вона допіру тихцем вийшла за місто?
ТАРБУЛА: Дуже вона йому потрібна, він все має вдома!
АФРА: Але ж буде ґвалту в місті, як прознають!
ТАРБУЛА: Ох, у нас вже так давно нічого не ставалося!
АФРА: Ще трохи помовчимо про те, як вони одного вечора по черзі виходили з міста! Хай містяни ще кілька днів помізкують, чого небога блює! Може, дитя ще й саме не здогадується!
ТАРБУЛА: Можливо, дуже можливо!
На вулиці з’являється Мертвий збирач податків, що упокоївся кілька днів тому. Фрак, білі шкарпетки, непокрита голова — так він лежав на смертному ложі. Він дивно поводиться. Хоча мертвий, однак хоче піти на свою щоденну прогулянку — мабуть, через багатолітню звичку.