ХАНА (відкидає голову назад і тріумфально сміється): Що ви лякаєте людей, Преліху, хіба вас не вбили? І ви так вправно перев’язані, хто вас так перев’язав?
Люди дуже потішаються і регочуть над Преліховим лихом.
ТАРБУЛА: Добродійко Терезо, зайнялося кілька дощок, якщо ви ще не знаєте.
ТЕРЕЗА (піддержує Преліха і з Ютою веде його додому): Ну от бачите, Хано, мені так і здавалося, що нічого з того не буде. Ходімо назад, чого просто так дряпатися на гору.
ХАНА (звертається до присутніх): Вже не горить?
ТАРБУЛА: Кілька дощок і купка соломи, от і все (тяжко зітхає). У нас ніколи нічого не стається!
АФРА: Ніколи жодних подій!
ХАНА (серйозно): Але ж все-таки щось сталося: цієї ночі хтось був убитий!
Громада сміється, бо панночка зволила глузувати з Преліха.
КОНРАД: Віднесімо його на кладовище!
Сміх.
На площі з’являється Художник, засапаний і задиханий бере на себе роль вістового про пожежу. Стає перед вікнами, складає долоні рупором перед ротом і бадьоро кричить: «Трара...трара... пожежа! Горить! Містяни, рятуйте своє майно!» Перебігає з однієї вулиці на іншу: «Пожежа! Подія! Трара... трара!»
ХУДОЖНИК (підходить до гурту): Горить! Втікайте і рятуйте своїх!
АФРА: П’яниця, він ще не знає, що нічого не сталося.
КОНРАД: Маестро, маестро, вже погасили! Там навіть горіти не хотіло! Підіть в «Останній гріш»! Всі інші там!
ХУДОЖНИК: Замовкни, безбожнику, не зневажай своєю брехливою пелькою боже провидіння, яке обдарувало це суєтне місто подією! Пожежа! Пожежа! Весь Брег палає!
КОНРАД: Той чорт здатний і сам підпалити! Злочинця треба засудити за те, що тішиться пожежею!
ХУДОЖНИК (з опущеною головою і немічними обвислими руками): Можливо, тепер заживеться якось інакше, можливо наступить якесь інше... нове, наднове життя!
(Завіса.)
Коли глядачі викликають акторів на сцену, завіса піднімається знову. Всі мешканці у своїх кімнатах. Як манекени в ярмарковому тирі — абсолютно нерухомі, їх по черзі оживляє невидимий механізм, а потім вони знову застигають.
КЛІКОТ (стоїть ніби переламаний посередині кімнати): Вночі у столі тріснуло дерево, а ми не почули, морок, хапаючись пошматованими руками, повзе догори... Ілюзія — це єдиний рай, з якого нас не можуть вигнати...
Перед Тихою Жінкою стоїть Афра і засовує їй в рот шкуринку хліба.
АФРА: Жери! Жери! (Кидається до годинника і заводить його, механізм скрипить.) Тепер ти тим більше мусиш жити, тепер я тебе тим більше не випущу.
Годинник зацокав свій сталевий ритм.
ГАПІТ (піднімає склянку): Пиймо, пиймо за нове, світле нове життя!
ПРИМАРНИЙ ГОЛОС (як з радіоприймача): Хаха-хахаха — пиймо, пиймо за нове, світле нове життя. Злизування, найновіший винахід, висмоктування думок... антенор, хвиля C-42!
ГАПІТ (здригається, ніби від удару нагайки, і припадає до столу, тоді піднімає викривлене, побіліле від жаху обличчя): Тепер вони вже тут... вони всюди!
ПРЕЛІХ (стоїть перед Ханою): Першого чоловіка не забути довіку.
Хана безпорадно водить руками в повітрі.
Вулицею, що веде з площі, йде Мертвий збирач податків, він доходить до рампи, розгублено роззирається довкола, обертається і мовчки, спотикаючись, вертається назад до міста.
Кінець
Переклад Мар’яни Климець
Про виставу «Місто богів»
Про виставу «Місто богів»:
жанр: треш-колаж
автор Славко Ґрум (Словенія)
переклад Мар’яна Климець
режисер Юрій Диваков (Юрій Дзіваков) (Білорусь)
художник Тетяна Дивакова (Білорусь)
завідувачка літературно-драматургічною
частиною Ганна Турло
тривалість: 80 хв.
обмеження за віком: 18+
прем’єра: 9 листопада 2017
У виставі використовується
ненормативна лексика!
Про режисера:
Юрій Дзіваков (Юрій Диваков)
Режисер, актор, драматург.
Навчався у Мінському державному коледжі мистецтв та у Санкт-Петербурзькій академії театрального мистецтва.