Слухачі жваво розмовляють, але їхніх голосів не чути через голосну музику.
Музика замовкає. Урядовець Капс відкашлюється, як видно з усього, він збирається виголосити промову. Клікот лякається, він не очікував цього від урядовця, хапає його за руки і переляканим шепотом благає замовкнути.
ХАНА (коли музика затихла з дитячою радістю): Хто ж ці веселі музики?
ТЕРЕЗА: Їх не видно, вони сховалися під дашком. Та всі знають наш оркестр: пастор Квірін, урядовець Капс, той довгий, сухий, ви його точно пам’ятаєте, той, що на площі, ...Клікот, писар... він навіть складає вірші... там, у мансарді навпроти, його вікно; ви ще не чули його дудку вночі?
Боротьба під навісом нічого не дає, Капс вилазить на постамент, Клікот даремно смикає його за фалди.
КАПС (розставив руки, мало не зачепивши ліхтар, говорить тужним патетичним тоном): Панночко!
Клікоту дуже соромно; коли Капс відкрив рот, він перелякано стає під балкон і ховається за гостру лінію тіні.
КАПС: Панночко! Тут унизу... тут унизу зібрались містяни, в чиє кохане місто ви зволили вернуться, і вони вас вітають. Вітають вас і голосно гукають: віват, віват, віват!
Квіріна, який добре знає, що Капс втне дурницю, сцена дуже потішає; він утримувався від будь-яких дій, доки Клікот був з ними, а тепер підступно підхльостує урядовця. І, ніби чекаючи якогось домовленого знаку, дико завиває в один з ним голос: «Віват». Вдає із себе дурника і хоче гукнути вчетверте, але сумний урядовець закриває йому рота рукою і хитає головою над шаленцем.
КАПС: У нас ще одна мета, панночко. Не лише світло вашого вікна привело нас сюди; тут унизу (Клікот під балконом вмирає з сорому) є одна персона, тут, під дашком, стоїть один муж і притуляє руку до серця. Вашого повернення він чекав більше, палкіше, ніж усі ми: це наш знаменитий житель пан Алойзіус-Дезідеріус Клікот, службовець і письменник, наш Желько, гордість і гідність нашого міста. Я знаю його скромність і стриманість, знаю, що йому було б за радість все життя оспівувати вас і бути для вас бідним чужинцем, та хіба не буде гріхом — запитаймо себе, панове, в тій святій тихій порі, хіба не буде гріхом пройти повз ту перлину і не помітити її? Хіба не наше, його приятелів, діло, звернути ваші очі на скромного, сумирного творця? Панночко! У нинішній вечір під час веселої забави, в обіймах доброчесних панів і танцюристів, згадайте про бліде світло в мансарді, світло, під яким сидить наш письменник і втирає з чола безсмертні думи, хай береже його Бог для кращої долі, кланяюся! (Сходить з постаменту і гордий з себе йде до Клікота під балконом.) І що ти тепер скажеш?
КЛІКОТ (глибоко ображений): Я ніколи тобі цього не пробачу! (Пригнічено йде в будинок і забивається у свій куток.).
Капс, який завжди хоче зробити добре діло, але все тільки псує, стоїть, не знаючи, куди подіти руки. Квірін дріботить до нього. Дивляться один на одного.
ТЕРЕЗА (пригортає Хану до себе): О, щасливиця! Барони, поети, всі на колінах...!
ХАНА: Мені подобається. Я б хотіла познайомитися з тим письменником.
ТЕРЕЗА (тільки тепер має час на її плаття): Прекрасно, блискуче! (Розправляє складки на вбранні.) Але квітка може трохи занизько причеплена і... ну, може, я старомодна, але спідниця могла би бути на палець довшою... Давайте, сідайте, барон вже кланяється Йосифу і навіть настінному годиннику. (Виштовхує її поперед себе з кімнати, гасить світло.)
Сестри на балконі втягують голови, жваво перешіптуються, в їхньому помешканні гасне світло. Господиня лишає Горбаня самого і квапиться назад до своєї роботи, він починає читати. Клікот сам у своїй кімнаті, у темряві.
КВІРІН (дотепер дивилися один на одного): Ти все зіпсував!
Капс дивиться багатостраждальним поглядом.
КВІРІН: Все зіпсував! Твоя клята пелька!
Капс дивиться на нього.
КВІРІН: Знаєш, він її щиро кохає. Ти того не розумієш, ти ще ніколи не тримав жінки в обіймах. (Копіює його пишномовну промову.) Хо-хо-хо, холахо, холадрійо! Але мої шанування, яка в тебе пелька! Як тобі так вдається? (Відкриває широко рот і плямкає губами, ніби намагається збагнути таємницю його техніки, потім стискає Капсові щелепу, відкриває і закриває її, ніби вивчаючи її функцію. Капс безпорадно стоїть перед ним, дозволяє все з собою робити, мов дитина, і вірить, що жартівник справді ним захоплюється. Стоїть, як його лишив Квірін, з відкритим ротом.) Тільки Бог один знає, що тепер буде! А якщо він повішається? Так, цілком можливо, він думатиме, що тепер вже все одно. І ти будеш винен у його смерті! Вбивця, злочинець! Знаєш, він її дуже кохає. Він мені по секрету сказав, що майже щодня їй пише; заклеює лист, нікуди його не відсилає, а кладе в якусь шкатулку. У нього вже назбиралася ціла купа. І вона йому теж відписує, тобто він сам собі пише її відповіді й ті листи складає знову в іншу шкатулку. О, там така жвава переписка, така велика любов! А ти прийшов, відкрив свою пельку — гав, гав — я б не хотів зараз опинитися в твоїй шкурі! Він точно себе вб’є! (Підходить до Капса, закриває йому досі відкритий рот і тягне за собою.) Ходімо вже, він там нагорі вішається!