Знову попросив слова Семирозум. Він твердив, що його не зовсім правильно зрозуміли. Він в принципі теж за легалізацію, але просить добре зважити, як саме це слід зробити. Просто так демаскуватися і оголосити — ми є? Беріть наші здобутки і користуйтеся… Думаєте, у потойбічному світі мало здобутків розуму, величезних матеріально-технічних сил?.. Але ж вони ніяк не можуть домовитися між собою про їхнє доцільне і тільки мирне використання. А тут ще й ми зі своїми дарами… Дари — і матеріальні, й інтелектуальні — взагалі ховають у собі небезпеку. Взагалі було б дуже небезпечно, якби потойбічний світ раптом узнав про наше існування і почав сподіватися: ось хтось прийде і розв’яже всі наші проблеми. Сторонній проблем ніколи не розв’яже, він може тільки допомогти, допомогти дуже обачно, з тактом, умінням. Наше золото, це наше прокляття, яке забирає стільки зусиль у видобутку потрібних корисних матеріалів і металів, стає, на мій погляд, непереборною перепоною, у всякому разі, дуже важкою перепоною на шляху до легалізації. Наше золото, за розрахунками спеціалістів, у 4898 разів перевищує золоті запаси всіх національних банків потойбічного світу. Воно нам зовсім не потрібне, ми могли б адекватно — так на так — обміняти його на граніт чи на чавун. Та можете уявити, що станеться на потойбічних ринках, коли ми викинемо своє золото? І хто дасть гарантію, що вони домовляться між собою, як його розподілити? Щоправда, добродійка Міс-і-Сіпі — була у нас така приватна розмова — звинуватила мене в об’єктивізмі. Мовляв, не враховую я, що потойбічний світ не однорідний. Невже мені треба переказувати інформацію, що надходить з району Південно-Східної Азії? Тут ще питають, чи можна нейтралізувати радіоактивні опади в глобальному масштабі. Ось іще вам один приклад того, наскільки важка і складна проблема, що постала перед нами. Не нейтралізувати? Негуманно, злочинно. Нейтралізувати? Теж негуманно і злочинно. Ми приспимо пильність потойбічного світу, там подумають, що радіація зникає сама по собі, а, отже, нема чого боятися, можна відкинути будь-який контроль за використанням атомно-водневої енергії. Головуючий не втримався, перепитав:
— То що ви пропонуєте, добродію Семирозум? Усім переселитися в океанаріум, геть забрати все з поверхні Ельдорадо і чекати, поки потойбічний світ позбавиться всіх своїх суперечностей, а вже потім об’явитися? Так?
— Я цього не пропоную, добродію Геродотіус. Ми можемо дочекатися, поки там не вибухне атомно-воднева війна і тоді, тоді… не знаю.
— Чого ж? Тоді ми опинилися б у дуже виграшному становищі, — вів далі Геродотіус. — Ми вилізли б з океанаріума, демаскувалися і з’явилися на материки, як великодушні ангели-спасителі. Нейтралізували б радіоактивні опади, врятували б залишки людства і запропонували свої послуги в реставрації цивілізації. Дуже мило, добродію Семирозум, дуже мило б з нашого боку…
Семирозум гірко усміхнувся:
— Я ціную вашу іронію, добродію Геродотіус, але й сам добре усвідомлюю складність нашого становища. Та, на жаль, я не можу запропонувати жодної конструктивної ідеї. Не можу.
— Тож-то воно і є, — похитав головою Геродотіус. — Мало самого розуміння… Як бачите, добродійко Міс-і-Сіпі, це все не так просто…
— У всякому разі, треба пробувати. Треба пробувати контактуватися! — рішуче змахнула рукою Міс-і-Сіпі. — Невдачі минулих, далеко минулих спроб, повторюю, не мусять нас кидати в розпач. Потойбічний світ теж не стоїть на місці, все міняється, вельмишановні колеги. І якщо ці два сміливці справді з’являться в районі Ельдорадо, чому б нам не прийняти їх? Якщо там знову не повірять в наше існування — гірше нам не буде. Якщо повірять — почнуть і вони шукати способів контакту.
— Правду кажучи, я поки що мало вірю, що ці двоє шукають саме нас, — розважливо проказав Геродотіус. — Легенда про Ельдорадо міцно укорінилася в тому світі саме як легенда. З кожним роком у дива там вірять дедалі менше. Дива стали суто космічною галуззю. Вони вважають, що Земля вже не піднесе їм нічого надзвичайного. До речі, добродію Енц, ми вам доручили з’ясувати, що воно за сміливці, ці двоє…