— Почуваю себе добре, дуже добре! — відгукнувся Ізоль-Гол. — З нетерпінням чекаю тієї хвилюючої миті, коли… Даруйте, шановні гості, даруйте, якщо відчувається ельдорадський акцент. Мені важко передати радість…
— От кому б на зборах виступать! — не втримався Купчик.
— Семйон! Не балакай лишнього! Казав же тобі! — шикнув на нього Панько Федорович.
А Ліліан Коко, трохи відійшовши від недавнього переляку, зауважила:
— Звичайно, коли в запасі вічність, можна чекати. Хай би спробувала вона у нас!..
Галасун, зберігаючи незалежний вигляд, кинув недбало:
— Це у вас, дамочка. Не валіть все в одну кучу. Що-що, а чекати в нас уміють.
Що саме він хотів сказати цим, невідомо.
Розмова тим часом перекотилася в інше русло. Члени Комісії відповідали, відповідали поперемінно… Невдовзі всім стало ясно: так можна просидіти за столом і місяць.
Семирозум запропонував зробити бодай вибіркову екскурсію по Ельдорадо, бо — як там у вас висловлюються? — краще раз побачити, ніж сто разів почути. Гості пристали на його пропозицію.
Коли виходили з Форуму, аби дістатись найближчої станції спіральки, Семирозум відстав трохи і притримав Галасуна:
— Наскільки я зрозумів, ви в експедиції за старшого? У мене до вас, даруйте за нескромність, шановний добродію Галасун, одне запитання. Чи не могли б ви сказати, звідки ви узнали про точне розташування Ельдорадо і про яку таку карту вели розмови з своїм колегою в Києві? Якщо вважаєте за неможливе відповідати…
— Чого ж, — з готовністю відповів Панько Федорович, — що касаїця передового і прогресивного, ми завжди раді, товаришу голова Комісії, поділитися… — Він гукнув Купчика, той витяг з кишені поліхлорвініловий мішечок, вийняв звідти старовинну карту.
Семирозум розгорнув її, довго вдивлявся в кружечок і латинський напис біля нього, потому повернув карту і тільки плечима знизав. Стенлі Хар, розмовляючи з Геродотіусом, весь час озирався на трійцю, що відстала. Він був занепокоєний.
У вагонах спіральки, на платформах, на ескалаторах — скрізь ельдорадці зиркали на гостей. Вони намагалися робити це якнайскромніше, не бути нав’язливими, та все ж побороти цікавість не могли. Галасун і Купчик уважно слухали пояснення членів Комісії, хоч, правду кажучи, мало що розуміли. Коко придивлялася до місцевих чоловіків і, хоч, здається, було не до цього, кільком особливо симпатичним підморгнула. На диво, це не справило на них помітного враження. Коко ще кілька разів спробувала обмінятися своїм найвиразнішим кокетливим поглядом № 1 з місцевими молодиками і засумувала… Хм! Що за чоловіки?! Невже її чари втратили тут свою силу? Дивно. Тим паче, що конкурувати, власне, нема з ким. Ну, чого варті ці тубільні баришні? Очі не підведені, нігті не лаковані. А прикраси… Ха-ха-ха! Сережки із звичайного скла, намисто із непоказного сірого граніту? Сміхота, та й годі! Печерний рівень.
І все ж Коко нервувала. Ельдорадо перестало її цікавити. Пояснення членів Комісії пропускала повз вуха. Стенлі ж не втрачав часу даремно. Прислухаючись до екскурсоводів, раз по раз націлювався об’єктивом портативної кінокамери на особливо цікаві технічні деталі і безупинно, метр за метром намотував стрічку і враження.
Ескалатор виніс їх на невеличкий майданчик. На скляних дверях, до яких попрямували члени Комісії з гостями, виднівся напис «Музей духовної і матеріальної культури Ельдорадо».