Вони зайшли в зал, заставлений зручними кріслами, щось на зразок невеличкого залу для перегляду кінофільмів. Маю на увазі ті комірчини, яких повно на кіностудіях, та й в інших установах, де колеги кіномитців і всілякі причепливі комісії переглядають свіженькі, тільки-но з творчих майстерень кінострічки. Щоправда, цей зал мав трохи незвичайну форму — не прямокутну, а трикутну, з тупо обрізаним верхнім кутом. Простора сцена займала всю основу трикутника. Гості ще роздивлялися навколо, коли назустріч їм з бокових дверей вийшов ельдорадець, очевидно, працівник музею. Семирозум запросив усіх сісти, а працівникові сказав мовою ельдорадо:
— Будьте ласкаві, добродію, загальну початкову програму. Так, так, я не помилився, — в обсязі дітей дошкільного віку. — Потому перейшов знову на українську і пояснив: — Обмаль площі в океанаріумі примушує нас все розміщувати компактно. Експонати музею зберігаються в місткому запаснику на стелажах. Залежно від потреби організовуємо перегляди в різних обсягах, комбінаціях — загальні чи вибіркові в такий-от спосіб…
Гості зрозуміли, що це за спосіб тільки тоді, коли світло в залі погасло, а на задній стінці сцени яскраво спалахнув екран. Геродотіус коментував:
— Це все вам, очевидно, відомо. Доісторичний період планети. Непролазні хащі, тропічні зарості. Ящери, іхтіозаври, динозаври, мамонти і всяка така всячина. Живі істоти покидають воду, пристосовуються до життя на суші, деякі з них знову повертаються у воду — як ось ці дельфіни. А ось і ваші гадані попередники — мавпи. Кажу, гадані, бо з таким же успіхом вашими попередниками могла бути і та частина, той різновид дельфінів, що не повернулися з суші у воду, чи то якісь інші види живого. Питання це, хоч і здається остаточно з’ясованим, не таке вже й ясне. Ми, ельдорадці, наприклад, не знаємо, якому видові істот завдячуємо своїм існуванням. А от наша планета — праматір, звідки ми прибули на Землю…
Діапозитиви на екрані зникли, натомість замелькали кінокадри, монтаж документальної кінохроніки і креслень, малюнків, схем, карт.
— Якщо хтось із вас цікавиться астрономією, то, безумовно, впізнає це сузір’я. У вас воно має назву Волос Вероніки. Ось у цій галактиці, — у верхньому лівому кутку, що нагадує собою ембріон людського організму, і перебуває наша планета-праматір Віта. Тепер вона холодна, мертва. Наше світило, наше сонце згасло. Теплове згасання, ентропія. Найдосконаліша техніка вже не могла протистояти холодові, темряві. Ми змушені були покинути Віту. Три світлоплани — з дванадцяти — довга блукають по Всесвіту, шукаючи притулку. І ось його, нарешті, знайдено. Планета Земля. Дві півкулі. Такий вигляд вони мали 2966 років тому. Атлантика… Залишки Атлантиди. Під водою тягнеться від Ісландії до Антарктиди хребет, або, як кажуть ваші вчені, Атлантичний поріг. З води виглядають лише піки, вершини того хребта — Азорські острови та наш замаскований острівець Ельдорадо. Його ми й обрали місцем посадки, бо тут не було видно жодних слідів цивілізації. На материках цивілізація, на жаль, була вже на тому ступені, коли стороннє втручання небажане, а то й небезпечне. Війни, класова і расова ворожнечі, забобони, неуцтво. Щоправда, як бачите, ми все ж пробували посилати своїх на розвідку, на поміч. Майже завжди негативні наслідки. Одних наших посланців оголошували пророками, святими, приписували їм магічні особливості, молилися на них, на їхні зображення, хоч і не поспішали користатися їхніми порадами. Інших, як бачите, мали за дурисвітів, ховали за грати, спалювали на кострищах. Строго кажучи, нічого дивного в тому нема. Різні рівні. Хоч наші цивілізації і розвивалися по-різному, вони мають деякі спільні закономірності. З бурхливим розвитком науки, техніки в потойбічному світі, з загостренням соціальних протиріч, з ростом засобів знищення і руйнування наше втручання могло б виявитися надзвичайно небезпечним. Ми були змушені цілком ізолюватися, а потім припинити й космічні дослідження, дальші пошуки у Всесвіті наших одноплемінців, виходців з планети Віта. До речі, ми й досі не знаємо, чи знайшли вони притулок у Всесвіті. А ось, будьте ласкаві, схема наведення поля маскування. До подробиць не вдаватимуся, бо вони й для мене малозрозумілі. Хто цікавиться, може звернутися до спеціалістів. Наша цивілізація на клаптику суші, який весь час зменшувався, поки не досяг теперішніх розмірів, тим часом росла, самовдосконалювалася…
Екран згас, перед Геродотіусом м’яко засвітився пюпітр, невеличкий пульт керування. Він натис кнопку, — було видно, що заняття Геродотіус провадить тут не вперше, — сцена-транспортер рушила. Транспортером на сцену виїхали найрізноманітніші роботи, що виструнчилися в ряд — металеві, пластмасові, еластичні, ледь схожі на людину і дуже подібні до неї.