— Но-но! Не балакай лишнього! Ми п’ять місяців цурпелилися сюди, у нас карта! Ми знали! А ви тут — п’яте колесо до воза. Який швидкий знайшовся. Ще й командує… Погостюєте — і, натурально, гайда додому.
Стенлі Хар з досадою скривився і перейшов на «ти»:
— Ти, містер, хто ти? Ти ніхто, пенсіонер! Я маю щодня 200 тисяч доларів. Розумійт? Моє слово — на вагу золота!
— Тут, містер, гріш ціна твоєму слову в базарний день.
— Ти нічого не розумій, містер Галасун!
— Но-но, полегше на поворотах. Чхать мені на твої долари! Катай у свою Америку, там, натурально, і командуй. Ти мені не начальство! Раціо? Раціо!
Стенлі Хар обм’як, змахнув рукою:
— Ти не розумій комерцію. Не хочеш — я сам! Я хотів по-чесному, по-джентельменському… Ви тут, і я тут…
— Дурниці ти верзеш, містер! Хіба не чув — ніхто самочинно, без їхнього дозволу, сюди не заїде, не залетить, Раціо? Раціо!
Стенлі Хар міряє його поблажливо-презирливим поглядом:
— Зрозумій, містер. Ти доповіси своїм, я — своїм. Почнуться переговори, договори, а нам що? Ну, пабліситі, слава, а прибутку — нуль. А так по радіо ультиматум — здавайся, добровільно оголошуй себе штатом Америки! Ні? Уан атомна бомба і — ол райт! Ясно?
— Ах ти ж, зараза імперіалістичеська! А я зараз — ам усе. А вони тебе, натурально, за шкіру і в окіян-море. Раціо? Раціо!
— Ноу-ноу, містер Галасун… Ти цього не зробиш! — Стенлі піднімає догори ліву руку і поплескує правою по світло-жовтій кобурі, що висить у пахві на тоненькому ремінці. Кобуру обтяжує дев’ятизарядний кольт. — У них тут ніяких зброй, а в мене ось… Розумійт? Подумайте до завтра. Згода — сіт даун вертоліт. Америка! А потім — радіограма, і ми — хазяйнуй на Ельдорадо. Розумійт? Ми будемо багатші, ніж усі країни разом. Розумійт? Ми заткнемо за пояс всі корпорацій, монополій. У нас не буде конкурент!
…Купчик, вислухавши Галасуна, спустив ноги на підлогу, всунув їх у капці, почовгав до столу. Вийняв із склянки свої щелепи, вставив.
— Товаришу капітан, нас ніхто не уповноважував встрявати у переговори. Наше діло — відкрить Ельдорадо і пошвидше змотувати вудочки. Хай ті, кому слід, домовляються.
— Ех, Семйон, Семйон… Нічого ти чоловік, а от класового чутья у тебе ані-ні! Він же такого може натворити! І знову ж таки, у нього ця махалка, а ми, натурально, поки доторохкаемо — патент на відкриття пропаде. Раціо? Раціо!
— Нема чого нам переживати, товаришу капітан. Вони ж сказали ясно — поки не домовляться наші і їхні, не відкриються нікому. А домовляться — подамося на заготовку в законному порядку. Нам пошвидше б додому, товаришу капітан.
Купчик знову виклав у склянку свої щелепи, вмостився позручніше на тахті. Галасун більше не чіпав його — що візьмеш із такого політично неактивного чоловіка?
…Здвоєна регенераційна камера напрочуд приваблива.
Це була здвоєна піч, тільки викладена зсередини не цеглою, а м’яким шпаристим синтетичним матеріалом. Так, щоб черінь не муляв боки. А згори і з боків звисали павутинням дротики, бляшки блискученькі та інше причандалля. А призначення всього того причандалля з’ясовував доктор Синапс, бо доктор Ген, який, власне, був автором останньої моделі камери, як уже знаєте, в розчаруванні, в пригніченому настрої. Коротше кажучи, не в формі. І з’ясовував доктор Синапс справу омолодження дуже просто:
— Людина лягає в камеру. Точніше, вдвох лягають, бо одному нудно. Дві доби доводиться лежати при повній свідомості, отож добре, як є з ким словом перекинутися. А потім — сон, глибокий сон. Перед тим як лягати, випивають по склянці еліксиру молодості. Під час перебування в камері в організмі відбувається оновлення всіх клітин. Оновлюється шкіра, кістки, одне слово, геть усе. Процес регенерації супроводжується великими перепадами температури. Людину кидає то в жар, то в холод, вона, можна сказати, стікає потом, для цього й обкладена камера шпаристими синтетиками, — поглинають виділення. А дротики та бляшки — то всього-на-всього давачі, що кріпляться, приклеюються до органів. Спеціалісти з допомогою апаратури стежать за станом організму і в разі потреби міняють температуру в камері, вміст кисню. А інколи виникає потреба і хірургічного втручання. Це коли якийсь із старих органів заважає оновленню.
Доктор Синапс звернув увагу присутніх на дві чималенькі кулі, що виблискували над камерами. У ці кулі-фільтри, як виявилося, відводилися політичні, моральні і всілякі інші пережитки, застарілі погляди, тих, що регенерувалися. Спеціальні прилади фіксували кількість виловлених пережитків.