Розділ XVI
ТЕЛЕГРАМА
Великі роботи, розпочаті Гарматним клубом, були, можна сказати, закінчені, а ще два місяці залишалося до того дня, коли снаряд попрямує до нічного світила. Два місяці, які мали здаватися роками при загальному нетерпінні. Досі найдрібніші деталі цієї справи наводилися щодня в газетах, які читалися жагучими й жадібними очима. Але можна було побоюватися, що віднині цей інтерес серед публіки трохи зменшився, і кожен непокоївся, що не матиме своєї частки щоденних переживань. Проте, ці побоювання були марні. Стався якраз випадок найменш сподіваний, найбільш незвичайний, неймовірний, неправдоподібний, який знову розворушив жадібну людську уяву і викликав нове гостре збудження у всьому світі.
Одного дня, 30 вересня, о третій годині вечора, на адресу президента Барбікена надійшла телеграма, передана кабелем з міста Веленшіа (Ірландія) до Нью-Фаундленда й звідти до американського берега.
Президент Барбікен, розпечатавши депешу, прочитав текст і, хоч як володів собою, його губи побіліли і в очах потьмарилося від читання цієї телеграми.
Ось дослівно текст депеші, яка тепер фігурує в архівах Гарматного клубу:
Франція, Париж. 30 вересня, 4 год. ранку
Барбікенові, Темпа, Флоріда
Сполучені Штати.
Замініть сферичну бомбу циліндро-конічним снарядом. Полечу всередині. Приїжджаю пароплавом «Атланта».
Мішель Ардан».
Коли б ця громова новина, замість того, щоб прилетіти електричним дротом, прийшла б, як звичайно, поштою і в запечатаному конверті, коли б французькі, ірландські, ньюфаундлендські й американські телеграфні службовці не були неминуче обізнані з її змістом, то Барбікен не вагався б ні хвилини. Він мовчав би з розсудливості, щоб не дискредитувати своєї справи. Ця телеграма могла прикривати містифікацію. Неймовірно, що взагалі є така відважна людина, якій спала на думку подібна подорож. А коли б навіть така людина існувала, чи не була вона божевільна, яку треба посадити в психіатричну лікарню, а не в ядро?
Але депеша була вже відома, бо знаряддя передачі не дуже скромні по своїй природі, і звістка про дивну пропозицію Мішеля Ардана облетіла вже різні штати. Отже, Барбікен не мав більше ніякої причини мовчати. Він зібрав своїх товаришів, які перебували в Темпа-Тауні і, не висловлюючи своєї думки, не обговорюючи вірогідності телеграми, спокійно прочитав її лаконічний текст.
— Неможливо!
— Це неймовірно!
— Простісінький жарт!
— З нас глузують!
— Смішно!
— Абсурд!
Ціла серія виразів, яких уживають, щоб висловити сумнів, недовіру, відзначити дурість чи безумство, пролунали протягом кількох хвилин у супроводі жестів, вживаних у таких обставинах. Кожен іронічно усміхався, знизував плечима або прискав від сміху, — залежно від вдачі. Сам тільки Дж. Т. Мастон висловився з захватом:
— Адже це ідея! — вигукнув він.
— Так, — відповів йому на це майор. — Але, якщо іноді й дозволено буває мати такі ідеї, як оця, то лише з умовою і не мріяти про їх здійснення.
— А чому б і ні? — палко відповів секретар Гарматного клубу, готовий сперечатися.
Проте, ім'я Мішеля Ардана вже ходило в місті Темпа-Тауні. Новоприбулі і старожили дивились один на одного, запитували і глузували не з далекого сміливця, який здавався міфом, істотою ефемерною, а з Дж. Т. Мастона, який міг повірити в існування цієї легендарної, казкової особи. Коли Барбікен запропонував послати снаряд на Місяць, кожен вважав цю справу доречною, здійсненною, просто справою балістики. Але, щоб якась розумна істота схотіла подорожувати всередині снаряда, наважилась на цю неймовірну подорож — це було просто фантастичною пропозицією, жартом, містифікацією.
Глазування тривали аж до вечора, і можна з певністю сказати, що цього дня всі Сполучені Штати шалено реготали.
Проте пропозиція Мішеля Ардана, як і всі нові ідеї, вплинула на деякі голови. Це змінило звичайний напрям думок. «У це ще не вдумалися!»
На пропозицію звернули увагу саме через її незвичайність. Про неї думали. Скільки речей, які відкидали напередодні, стали другого дня дійсністю. Чому б цій подорожі не здійснитися сьогодні чи завтра? Але в усякому разі людина, яка бажала так рискувати, мала бути дурнем, неодмінно дурнем, бо її проект не міг бути прийнятий серйозно, краще вона мовчала б, ніж турбувати все населення своєю смішною нісенітницею.