Вони розтирали його тіло так міцно, що Барбікен, нарешті, прийшов до пам'яті. Він розплющив очі, схопив за руки обох друзів, і перші його слова були:
— Ніколл, ми рухаємося?
Ніколл та Ардан подивились один на одного запитливо. Вони досі не турбувалися за снаряд. Перша їх турбота була про мандрівників, а не про вагон.
— Справді, чи ми рухаємося? — повторив Мішель Ардан.
— Чи спокійнісінько лежимо на землі Флоріди? — озвався й Ніколл.
— Або на дні Мексіканської затоки? — додав Мішель Ардан.
— Ну-ну! — скрикнув Барбікен.
Припущення, висловлені його товаришами, швидко повернули йому свідомість.
Поки що не можна було сказати щось певне про положення снаряда. Відносна нерухомість і відсутність будь-якого сполучення з зовнішнім світом не давали змоги розв'язати це досить складне питання. Може, снаряд летить у просторі? Може, злетівши на момент угору, він упав потім на землю або у води Мексіканської затоки? Саме через незначну ширину Флорідського півострова здавалося цілком імовірним падіння снаряда в Мексіканську затоку.
Питання було серйозне й цікаве. Треба було розв'язати його якнайскоріше. Барбікен, схвильований, підвівся на ноги і, притулившись до стінки, почав уважно слухати.
Цілковита тиша назовні. Але товстої оббивки стінок було досить, щоб не пропустити жодного звука з Землі. Проте одна річ дуже вразила Барбікена: температура в середині снаряда була надзвичайно висока. Президент, витягши термометр з футляра, побачив: 45° за Цельсієм.
— Ми летимо! — вигукнув президент. — Ми летимо! Ця страшенна жара доходить до нас крізь стінки снаряда. Вона утворюється через тертя снаряда об шари атмосфери. Жара незабаром спаде, бо ми вже в безповітряному просторі. Тепер ми мало не задихаємося від жари, але потім нам доведеться зазнати лютого холоду.
— Як це? — спитав Мішель Ардан. — Хіба, Барбікен, ми вже за межами земної атмосфери?
— Безсумнівно, Мішелю! Слухай сюди! Тепер п'ятдесят п'ять хвилин на одинадцяту. Ми полетіли вісім хвилин тому. Якби наша початкова швидкість не зменшилася через тертя, шести секунд нам було б досить, щоб перелетіти сімдесят кілометрів атмосфери, яка оточує нашу землю.
— Безперечно! — підтримав Ніколл, — але як зменшується швидкість через тертя?
— На одну третину, — відповів Барбікен. — Це значне зменшення, але так виходить за обчисленнями. Отже, коли початкова швидкість становила одинадцять кілометрів, то при виході з атмосфери вона зменшиться до семи кілометрів. Ми вже тепер пролетіли цей простір, отже…
— Отже, — сказав Мішель Ардан, — друг Ніколл програв обидва свої парі: 4000 доларів, бо колумбіада не розірвалася; 5000 доларів, бо снаряд піднявся вище 12 кілометрів. Ну, Ніколл, програв — розплачуйся!
— Спершу перевіримо, — відповів капітан, — і тоді вже розплачуватимемось. Дуже можливо, що припущення й висновки Барбікена справедливі, і я програв свої 9000 доларів. Але мені спала на думку інша гіпотеза, яка могла б скасувати саме парі.
— Яка? — живо спитав Барбікен.
— А така, що з будь-якої причини порох не був запалений, і ми не полетіли.
— Ну, капітане, — скрикнув Мішель Ардан, — це гіпотеза, яку міг би хіба я висунути! Вона не серйозна! Хіба ми не були мало не вбиті струсом? Хіба я тебе ж не приводив до пам'яті? Хіба плече президента не позначене дряпиною через відбій?
— Усе це так, Мішель, але одне-єдине запитання.
— Кажи, любий капітане!
— Ти чув вибух? Адже він мав бути жахливий.
— Ні, — відповів Ардан, дуже здивований, — справді, я не чув вибуху.
— А ви, Барбікене?
— Так само не чув.
— Ну, то як? — спитав Ніколл.
— Справді, — промурмотів Барбікен. — Чому ми не чули вибуху?
Троє друзів збентежено подивились один на одного. Сталася незбагненна річ. Снаряд вилетів у простір, отже, постріл мав бути.
— Давайте спершу з'ясуємо, де ми, — сказав Барбікен. — Відчинімо наші віконниці.
Це була дуже проста справа, і до неї негайно взялися. Гайки, що держали прогоничі на зовнішніх пластинах правого люка, були розгвинчені англійським ключем, і прогоничі висунуті назовні. Спеціальні затички, оправлені каучуком, відразу затулили отвори, куди проходили ці прогоничі. Тоді зовнішня пластина опустилася на шарнірі, і відкрилося скло ілюмінатора. Такий самий ілюмінатор був у стінці на другому боці снаряда, третій у його вершині і четвертий посередині дна. Отже, можна було спостерігати небесний простір у чотирьох різних напрямах, а Землю і Місяць — через верхній і нижній отвори снаряда.
Барбікен і його товариші кинулися до вікна. Жоден промінь не проходив крізь нього. Глибока темрява оточувала снаряд.