Оце й все, що вони бачили на танучій у темряві земній кулі, одній із незначних зірок сонячної системи, що для великих планет сходить і заходить, як звичайна ранкова або вечірня зоря.
Троє друзів мовчки вдивлялися в далину. Тим часом снаряд усе летів і летів з швидкістю, яка рівномірно зменшувалася.
Трохи згодом мандрівників стала змагати сонливість. Була це телесна втома чи втома від пережитих хвилювань? Безперечно, після надзвичайно збудженого стану, в якому вони перебували протягом останніх годин на Землі, неодмінно мала настати реакція.
— Гаразд, — сказав Мішель, — коли треба спати — будемо спати!
Полягавши на матраци, усі троє поснули глибоким сном. Але не минуло й чверті години, як Барбікен раптом схопився і збудив своїх компаньйонів голосним криком:
— Знайшов!
— Що знайшов? — спитав Мішель Ардан, підстрибнувши на своєму матраці.
— Причину того, чому ми не чули, як випалила колумбіада!
— Ну? — зацікавився Ніколл.
— Бо снаряд наш відлетів швидше за звук!..
Розділ III
ЯК УЛАШТОВУВАЛИСЬ
Негайно після цього цікавого і безумовно правильного пояснення три приятелі знов заснули глибоким сном. Спали б відважні мандрівники, мабуть, дуже довго, якби несподіваний шум не змусив їх прокинутись о сьомій годині ранку 2 грудня, через вісім годин після вильоту.
Справді, де ж можна було б знайти затишніше і спокійніше місце для спання та відпочинку? На Землі всі будинки в містах, усі хати в селах, звичайно, зазнають певного струшення, що може відбуватися на поверхні земної кулі. Корабель на морі хитається від невпинного руху хвиль. Аеростат у повітрі гойдається, перетинаючи різної густини атмосферні шари. Лише цей снаряд, що рухався в абсолютній порожняві, позбавленій всякого шуму, міг дати повний спокій своїм пасажирам.
— Собаки гавкають! — скрикнув Мішель Ардан, враз підводячись.
— Вони голодні, — зауважив Ніколл.
— Ах, чорт! Ми зовсім забули про них.
— А де ж вони? — спитав Барбікен.
Стали шукати і знайшли одного під канапою.
Налякана, приголомшена струсом від пострілу, тварина лежала в своєму кутку, доки голод змусив її загавкати.
Це була Діана. Ще трохи збентежена, вона несміливо вилізла із своєї схованки, звідки її кликали. Мішель Ардан зустрів її найніжнішими словами, і Діана, заспокоювана ним, з жалібним виттям повільно посувалася вперед.
— Діана тут, — сказав Барбікен, — але де Сателіт?
— Сателіт? — повторив Мішель Ардан. — Він, мабуть, недалеко. Він так само кудись заховався. Сателіт, сюди!
Але той не з'являвся. Діана не переставала жалібно вити. Виявивши, що вона зовсім не поранена, почастували її дуже смачним паштетом, і вона відразу перестала вити.
Сателіта довго не вдавалося знайти. Нарешті, його відшукали у верхній частині снаряда, куди його відкинуло силою відбою.
— Таке лихо! — сказав Мішель Ардан. — От тобі і сподівана акліматизація!
Бідного пса обережно зсадили вниз. Він ударився головою об склепіння снаряда, і навряд чи можна було сподіватися, що він вичуняє після такого удару. Проте його поклали на подушку. Він жалібно зітхнув.
— Ми тебе доглянемо, — сказав Мішель. — На нас лежить відповідальність за твоє життя. Мені б краще втратити власну руку, ніж лапу бідного мого Сателіта!
Кажучи це, він дав води пораненій тварині, яка стала жадібно пити.
Після того допитливі мандрівники знов почали спостерігати Землю і Місяць. Землю вони бачили тепер у вигляді попелястого диска з ще вужчим серпом, ніж напередодні; але він ще здавався величезним порівняно до Місяця, який перетворювався на дедалі більше і повніше коло.
— Шкода, що ми не могли вилетіти в час повної фази Землі, тобто тоді, коли земна куля була б якраз напроти Сонця, — сказав Мішель Ардан.
— Чому? — спитав Ніколл.
— Бо ми побачили б тоді наші моря і континенти в зовсім новому вигляді. Моря виблискували б, відзеркалюючи сонячне проміння, але континенти були б темні, як іноді малюють їх на деяких географічних картах. Хотілося б побачити саме ті смуги Землі, на які ще ніколи не падав людський погляд.
— Певна річ! — сказав Барбікен. — Але якби Земля перебувала в повній фазі, то Місяць у той час був би в періоді новомісяччя, інакше кажучи, його не можна було б бачити в сонячному промінні. Для нас корисніше бачити ту ціль, до якої ми летимо, аніж місце нашого вильоту.