Выбрать главу

Тому час проходив у нескінченних розмовах. Найбільше говорили про Місяць. Кожен викладав запас своїх відомостей. Барбікен і Ніколл завжди були серйозні, а Мішель Ардан завжди фантазував.

Снаряд, його стан, його напрям, випадки, які могли трапитися з ним, запобіжні заходи, яких треба вжити перед його падінням на Місяць, — все це було невичерпною темою для різних здогадок.

Під час сніданку Мітелеві спало на думку дізнатись, які були б наслідки, коли б снаряд раптом спинився, маючи ще величезну початкову швидкість.

— Але, — відповів Барбікен, — я не уявляю собі, як це снаряд міг би спинитися.

— Припустімо це, — відповів Мішель.

— Це припущення нездійсненне, — заперечив практичний Барбікен. — Хіба що сила вибуху була б для нього недостатня. Але тоді його швидкість зменшувалася б помалу, і він не зупинився б раптом.

— Ну, а якби він зіткнувся з якимсь тілом у просторі?

— З яким?

— З цим величезним болідом, який ми зустріли.

— Тоді, — сказав Ніколл, — снаряд розбився б на шматки, і ми разом з ним.

— Ще краще, — відповів Барбікен. — Ми були б спалені живцем.

— Спалені! — вигукнув Мішель. — Оце так історія! Шкодую, що не сталося такого випадку, «щоб побачити», як воно було б.

— І ти побачив би це, — відповів Барбікен, — тепер відомо, що тепло є лише видозміна руху. Коли підігрівають воду, тобто коли їй надають тепла, це означає, що надають її молекулам руху.

— Ого! — вимовив Мішель. — Он яка дотепна теорія!

— І правильна, мій друже, бо вона з'ясовує всі явища тепла. Тепло — це лише молекулярний рух, коливання часточок тіла. Коли гальмують поїзд, він зупиняється. Але що робиться з рухом? Він перетворюється в тепло, і гальмо нагрівається. Навіщо мастять вісь колеса? Щоб не дати їй підігрітися, бо рух перетворюється в тепло. Ти розумієш?

— Чи я розумію? — відповів Мішель. — Чудово! Ось, наприклад, коли я біжу довгий час, так що весь пітнію, чому я мушу зупинитися? Ясна річ: бо мій рух перетворився в тепло.

Барбікен не міг не усміхнутися на таку відповідь Мішеля. Потім він повернувся до своєї теорії.

— Отже, — сказав він, — якби наш снаряд зіткнувся з іншим тілом, сталося б те саме, що буває з кулею, яка ударяється об металеву броню і падає розтоплена, бо її рух перетворився в тепло. Якби наше ядро зіткнулося з болідом, то його швидкість, раптом зведена нанівець, розвинула б таку жару, яка спалила б його вмить.

— Тоді, — спитав Ніколл, — що сталося б, якби Земля раптом зупинилася у своєму поступному русі?

— Її температура дійшла б до такої точки, — відповів Барбікен, — що вона відразу перетворилася б у пару.

— Добре, — вимовив Мішель. — Такий засіб кінчити із світом має спростити чимало речей.

— А якби Земля впала на Сонце? — сказав Ніколл.

— За обчисленням, — відповів Барбікен, — це падіння розвинуло б жару, яка дорівнювала б жарі 1 600 куль вугілля, таких завбільшки, як земна куля.

— Добрий приріст температури для Сонця, — зауважив Мішель Ардан, — за який би нам, без сумніву, подякували жителі Урана або Нептуна, бо вони мусять померти від холоду на своїх планетах.

— Отже, друзі мої, — продовжував Барбікен, — всякий рух, раптом зупинений, розвиває тепло. І ця теорія дає змогу припустити, що жара Сонця живиться градом болідів, які невпинно падають на його поверхню. Навіть обчислили…

— Приготуймось, — промимрив Мішель, — знову починаються цифри.

— Навіть обчислили, — спокійно провадив далі Барбікен, — що падіння кожного боліда на Сонце повинно розвинути жару таку ж, як чотири тисячі мас кам'яного вугілля такого самого об'єму.

— А яка жара Сонця? — спитав Мішель.

— Вона дорівнює жарі, яку розвинуло б горіння вугілля, що оточувало б Сонце шаром у 27 кілометрів завтовшки.

— І ця жара?..

— Могла б закип'ятити за годину 2 мільярди 900 мільйонів кубічних міріаметрів води.

— І вона нас не посмажить? — вигукнув Мішель.

— Ні, — відповів Барбікен, — бо земна атмосфера вбирає чотири десятих жари Сонця. Крім того, кількість тепла, яка припадає на Землю, становить лише дві мільярдні частки всього випромінювання.

— Я бачу, що все обертається на краще, — зауважив Мішель, — і що атмосфера є корисна вигадка, бо вона не лише дає нам змогу дихати, а й не дозволяє нас попекти.