— Така мізерна причина! — вигукнув Ніколл.
— Так, Ніколл, але хоч яка вона була мізерна, — відповів Барбікен, — на відстані триста сімдесят тисяч кілометрів більшої і не треба було, щоб ми не досягли Місяця.
Розділ X
СПОСТЕРІГАЧІ МІСЯЦЯ
Очевидно, Барбікен знайшов єдине можливе пояснення цього відхилення. Хоч яка незначна ця причина, але її було досить, щоб змінити траєкторію снаряда. Це було дуже прикро. Відважна спроба не вдавалася через зовсім випадкову причину, і, виключивши якісь несподіванки, не можна було вже надіятись досягти місячного диска. Чи пройдуть вони досить близько від нього, щоб розв'язати питання фізики і геології, досі ще нерозв'язані?
Це було єдине, що непокоїло хоробрих мандрівників. Про свою дальшу долю вони не хотіли навіть думати. Проте, що станеться з ними серед цих самотніх незмірних просторів, з ними, яким незабаром невистачить повітря? Ще кілька днів, і вони, задихнувшись, впадуть у цьому мандрівному ядрі. Але кілька днів — це були століття для цих сміливців, і вони присвячували кожну свою хвилину спостереженням Місяця, якого вони більше не сподівалися досягти.
Приблизно 2 100 кілометрів відділяли снаряд від супутника Землі. Троє мандрівників у цих умовах були далі від Місяця — вони гірше бачили деталі диска, ніж жителі Землі, озброєні своїми потужними телескопами.
Отже, на цій відстані топографічні деталі Місяця, які спостерігалися без підзорних труб, не були чітко визначені. Можна було побачити оком широкі контури великих ущелин, неправильно званих «морями», але не можна було розпізнати їх характеру. Виступи гір зникали в яскравому світлі відбитого сонячного проміння. Очі засліплювались, немов дивились у чан з розтопленим сріблом, і мимохіть відвертались.
Проте довгаста форма Місяця вже була помітна. Він з'являвся, наче гігантське яйце, гострий кінець якого був обернений до Землі. Справді, Місяць, рідкий або м'який у перші часи свого формування, являв тоді собою закінчену сферу. Але незабаром, притягнений земним тяжінням, він під впливом ваги витягся. Ставши супутником, він втратив первісну чистоту своїх форм, його центр тяжіння посунувся наперед від центра фігури і з цього розташування деякі вчені зробили висновок, що повітря і вода могли пересунутися на протилежний бік Місяця, який ніколи не видно з Землі.
Ця зміна первісних форм супутника була помітна лише протягом кількох хвилин. Віддаль снаряда від Місяця дуже швидко зменшувалася; швидкість теж була менша порівняно до початкової, але ввосьмеро або вдев'ятеро перевищувала швидкість земних поїздів-експресів. Косий напрям ядра, саме через свою косину, давав Мішелю Арданові змогу надіятися, що воно зачепить якусь точку місячного диска. Він не хотів вірити, що ядро не потрапить туди. Ні! Він не міг вірити і часто повторював це. Але розсудливіший Барбікен не переставав відповідати йому з невблаганною логікою:
— Ні, Мішелю, ні! Ми не можемо інакше досягти Місяця, як через падіння, але ми не падаємо. Доцентрова сила тримає нас під впливом Місяця, але відцентрова невпинно віддаляє нас.
Це було сказано тоном, який відібрав у Мішеля Ардана його останні надії.
Частина Місяця, до якої наближався снаряд, була його північною півкулею, яку селенографічні карти містять унизу: ці карти здебільшого складаються за зображенням, яке можна побачити в телескопи, а відомо, що телескопи перевертають предмети догори ногами. Така була і карта Бера та Медлера, яку розглядав Барбікен. Південна півкуля її показувала широкі рівнини, де вирізнялись окремі гори.
Опівночі Місяць був повний. Саме в цей момент мандрівники мали спуститися туди, якби болід не відхилив їх від їх напряму. Отже, світило опинилось якраз в умовах, визначених Кембриджською обсерваторією. Воно з математичною точністю було в своєму перигеї і зеніті над двадцять восьмою паралеллю. Коли б якийсь спостерігач сидів на дні величезної колумбіади, встановленої перпендикулярно до горизонту, то він побачив би Місяць у рамці жерла гармати. Пряма лінія, уявна вісь гармати, пройшла б через центр нічного світила.
Зайва річ казати, що протягом цієї ночі проти 6 грудня мандрівники не відпочивали ані хвилини. Хіба вони могли заплющити очі так близько від цього нового світу? Ні. Всі їх почуття зосередилися в єдиній думці: бачити! Вони були представниками Землі, людства колишнього і теперішнього, це їх очима людство дивилося на місячні краї і заглядало в таємниці свого супутника. Хвилювання охопило їх серця, і вони мовчки ходили від одного ілюмінатора до другого.