Розділ XIV
ТРИСТА П'ЯТДЕСЯТ ЧОТИРИ З ПОЛОВИНОЮ ГОДИНИ НОЧІ
Тієї хвилини, коли так несподівано відбулося це явище, снаряд проходив над північним полюсом Місяця на відстані не більшій як 50 кілометрів. Отже, кількох секунд було досить, щоб пірнути в цілковиту темряву світового простору. Перехід відбувся так швидко, без нюансів, без градацій світла, без згасання світлових хвиль, що, здавалось, світило було погашене якимсь могутнім подувом.
— Розтанув, зник Місяць! — вигукнув здивований Мішель.
Справді, ні відблиску, ні тіні, нічого не було більше видно на місці цього диска, кілька секунд тому такого сліпучого. Темрява була цілковита і ставала ще глибшою від блиску зірок. Це була та «чорнота», яку мають у собі ночі Місяця, що тривають для кожної точки диска триста п'ятдесят чотири з половиною години, довгі ночі, які походять від однаковості поступного і обертового рухів Місяця. Ці рухи збігаються, тобто, коли Місяць обернеться навколо Землі один раз, — він через це так само обернеться навколо своєї осі один раз.
Снаряд, заглибившись у тінь Місяця, не зазнавав більше ніякого впливу сонячного проміння.
Отже, всередині була цілковита темрява. Нічого не можна було бачити. Виникла потреба розвіяти цей морок. Хоч як Барбікен ощаджував газ, запас якого був дуже обмежений, — йому довелося засвітити штучне газове світло замість сонячного проміння, в якому Сонце відмовило.
— Чорти б його взяли, це променисте світило, — вигукнув Мішель Ардан, — за те, що воно змушує нас витрачати газ, замість того, щоб давати нам безплатно свої промені!
— Не обвинувачуймо Сонце, — зауважив Ніколл. — Це не його провина, а, певніше, провина Місяця, що застує нам.
— Це все Сонце! — повторював Мішель.
— Це все Місяць! — відповів Ніколл. Барбікен поклав кінець суперечці, сказавши:
— Друзі мої, це зовсім не провина Сонця і не провина Місяця. Це провина снаряда, який, замість того, щоб точно летіти певним напрямком, недоречно збочив. І, щоб бути справедливим, це провина того підступного боліда, який так безжалісно відхилив нас з путі.
— Авжеж! — відповів Мішель Ардан. — І коли ми дійшли в цьому згоди, давайте поснідаємо. Після цілої ночі спостережень треба трохи підживитися.
Ця пропозиція не викликала заперечень. Мішель за кілька хвилин приготував сніданок. Але їли тільки для того, щоб їсти. Відважні мандрівники, кинуті в ці темні простори, відчували, як невиразна тривога охоплює їх.
Проте вони розмовляли про цю ніч, що триває триста п'ятдесят чотири з половиною години, яку закони фізики піднесли жителям Місяця. Барбікен пояснив своїм друзям причини і наслідки цього цікавого явища.
— Безумовно, явище дуже цікаве, — казав він. — Якщо кожна місячна півкуля позбавлена сонячного світла майже на п'ятнадцять днів, то ця, над якою ми в даний момент перебуваємо, навіть не втішається протягом своєї довгої ночі видовищем яскраво освітленої Землі на своєму небі. Коротше, Місяць (якщо вживати цю назву для визначення нашої Землі) існує тільки для одного боку місячної кулі. Або інакше, якби було таке становище на Землі, якби, наприклад, у Європі ніколи не можна було б побачити Місяця, що з'являвся б лише на протилежному боці, — уявляєте собі, яке було б здивовання європейця, коли б він приїхав до Австралії?
— Тоді подорожували б тільки для того, щоб побачити Місяць! — зауважив Мішель Ардан.
— Гаразд, — продовжував Барбікен, — таке саме здивовання було б у селеніта, який живе на поверхні Місяця, протилежній до Землі і невидимій нашим товаришам з земної кулі.
— І яку ми побачили б, — додав Ніколл, — якби ми прибули сюди в той час, коли Місяць перебуває в фазі новомісяччя, тобто на п'ятнадцять днів пізніше.
— Я додам ще до цього, — продовжував Барбікен, — що житель видимого боку перебуває в особливо сприятливих умовах порівняно з своїми братами на невидимому боці. Цей другий бік, як ви бачите, має ночі, що тривають триста п'ятдесят чотири з половиною години, причому ніякий промінь не прорізує цієї темряви. Перший, навпаки, коли Сонце, яке освітлювало його протягом п'ятнадцяти днів, заходить за горизонт, бачить, як на протилежному горизонті сходить чудове світило. Це Земля, втринадцятеро більша за цей зменшений Місяць, який ми знаємо; Земля, яка на місячному небі має кутовий діаметр у два градуси і яка ллє на нього світло втринадцятеро сильніше, не послаблюване ніякою атмосферною оболонкою, Земля, яка зникає лише тоді, коли знову з'являється Сонце.