І, справді, невидиме світило було, мабуть, за кілька десятків кілометрів, може, лише за кілька кілометрів, але ні він, ні його товариші більше не бачили його поверхні. Коли б якийсь шум виник на ньому, вони не могли б його почути. Бракувало повітря, цього передавача звуку.
Годі й казати, було чого нервуватись навіть найтерпеливішим спостерігачам. Адже це була та сама невідома півкуля, яка заховалася від їх очей. Ця половина, що на п'ятнадцять днів раніше чи пізніше була або буде яскраво освітлена сонячним промінням, тепер зовсім губилася в темряві. Де буде снаряд через п'ятнадцять днів? Куди примхи тяжіння заведуть його? Хто може це сказати?
Взагалі гадають, згідно, з селенографічними спостереженнями, що невидима півкуля Місяця своєю будовою зовсім схожа на видиму. Справді, через той рух лібрації, тобто гойдання, про який казав Барбікен, можна бачити сьому частину її поверхні. І на ній такі ж кратери і цирки, як і на видимій півкулі. Звідси можна гадати, що там така сама природа, такий самий світ, безплідний і мертвий. А може, і справді атмосфера зосередилася на тому боці? Може, разом з повітрям вода утворює в тих країнах сприятливі умови для життя? Може, там існує ще рослинність? Може тварини заселюють там суходоли і моря? Може, людина живе в цих умовах, придатних для життя? Скільки можна було б розв'язати таких питань через спостереження цієї півкулі.
Можна собі уявити засмучення, яке відчували мандрівники серед цієї чорної ночі. Спостерігати місячний диск не можна було. Лише сузір'я приковували до себе їх погляди, і, треба погодитися, ще ніколи астрономи не були в таких сприятливих умовах для спостереження.
Уява губилася в цій безкрайності, серед якої рухалося ядро, як нове світило, створене рукою людини. Ці сузір'я виблискували м'яким світлом. Вони не миготіли, бо не було атмосфери, яка через те, що її шари неоднаково густі й вогкі, спричиняє так зване миготіння зір.
Довго мандрівники безмовно споглядали зоряне небо, на якому широкий екран Місяця мав вигляд безмірного чорного провалля. Але неприємне почуття вивело їх, нарешті, з цього споглядання. Це був дуже помітний холод, який незабаром встиг покрити зсередини ілюмінатори товстим шаром льоду. Справді, Сонце більше не зігрівало своїм прямим промінням снаряд, що потроху втрачав тепло, зосереджене між його стінками. Це тепло через випромінювання швидко виходило в простір, і температура значно знизилася. Внутрішня, вогкість перетворилася в лід на склі ілюмінаторів і заважала робити будь-які спостереження.
Ніколл, подивившись на термометр, побачив, що ртуть спустилася до сімнадцяти градусів нижче нуля. Отже, всупереч всякій економії, Барбікен, витрачаючи вже газ для освітлення, мусів ще витрачати його для огрівання. Низька температура всередині ядра була далі нестерпна, його господарі могли зледеніти живцем.
— Ми не можемо скаржитись, — зауважив Мішель Ардан, — на одноманітність нашої подорожі. Яка різноманітність температури! То ми засліплені світлом і насичені теплом, як індійці пампасів! То ми, як тепер, заглиблені в безкрайню темряву серед полярного холоду, мов ескімоси!
— Але, — спитав Ніколл, — яка, по суті, зовнішня температура?
— Точно така, як у міжпланетних просторах, — відповів Барбікен.
— Тоді, — продовжував Мішель Ардан, — чи не настав час зробити спробу, якої ми не могли провести, коли нас заливало сонячне проміння?
— Зараз або ніколи, — відповів Барбікен, — бо ми якраз у найсприятливіших умовах, щоб перевірити, яку температуру має простір, і побачити, чи були точні обчислення Фур'є і Пуйе.
— В усякому разі холодно, — відповів Мішель. — Дивіться, як внутрішня вогкість згусає на склі ілюмінаторів. Якщо зниження температури триватиме, — незабаром пара від нашого дихання перетворюватиметься в сніг і падатиме навколо нас.
— Приготуймо термометр! — сказав Барбікен.
Зрозуміло, звичайний термометр не дав би ніяких результатів у таких умовах. Ртуть відразу застигла б у його кульці, бо при температурі в 42 нижче нуля вона застигає. Але Барбікен запасся мінімальним термометром системи Вальфердіна, який показує мінімум надзвичайно низьких температур.
Перед тим, як почати спробу, звірили цей інструмент із звичайним термометром, і Барбікен був готовий узятися да справи.
— Як ми це зробимо? — спитав Ніколл.
— Нема нічого легшого, — відповів Мішель Ардан, що ніколи не визнавав ніяких труднощів. — Швидко відчинити ілюмінатор і кинути туди термометр; він ітиме за снарядом із зразковою слухняністю; через чверть години вийняти його…