— Які?
— Снаряд може полетіти двома математичними кривими, і він піде одною або другою, залежно від швидкості, яку він має, але якої я не можу визначити в цей момент.
— Так, — відповів Ніколл, — він піде або параболою, або гіперболою.
— Вірно, — відповів Барбікен. — Маючи певну швидкість, він рухатиметься параболою, а маючи ще більшу швидкість — гіперболою.
— Люблю оці гучні слова! — вигукнув Мішель Ардан. — Можна зразу довідатися, що це означає. А скажіть, будьте ласкаві, що таке оця ваша парабола?
— Мій друже, — відповів капітан, — парабола — це крива лінія, яка утворюється при перерізі конуса площиною, паралельною одному з його боків.
— От воно що! — вимовив Мішель задоволеним тоном.
— Це приблизно, — продовжував Ніколл, — траєкторія, яку описує бомба, кинута мортирою.
— Чудово! А гіпербола? — запитав Мішель.
— Гіпербола, Мішелю, це крива лінія, утворена через переріз конічної поверхні площиною, паралельною її осі; вона складається з двох віток, які відокремлені одна від одної і простягаються до нескінечності в двох напрямах.
— Хіба це можливо?! — вигукнув Мішель Ардан найсерйознішим тоном, ніби йому розповіли про щось дуже незвичайне. — Але ось що, капітане Ніколл! Що мені подобається у твоєму визначенні гіперболи, — мало не сказав гіпербрехні, — це те, що воно ще незрозуміліше за слово, яке ти хочеш визначити.
Ніколл і Барбікен мало звертали уваги на жарти Мішеля Ардана. Вони заглибилися в наукову дискусію. Якою кривою лінією піде снаряд — ось що хвилювало їх. Один висловлювався за гіперболу; другий — за параболу. Вони висували один одному доводи, що рясніли на ікси. Їх докази подавалися мовою, від якої Мішель тільки підстрибував. Суперечка була досить жвава, і жоден супротивник не бажав поступитися для другого лінією, якій він віддавав першість.
Цей вчений диспут почав набридати Мішелеві, який, нарешті, сказав:
— Годі, панове косинуси, чи не припините ви, нарешті, кидати вашими параболами і гіперболами мені в голову? Я хочу знати єдину цікаву річ у цій справі. Нехай ми підемо однією чи другою з ваших кривих ліній. Гаразд! Але куди вони нас приведуть?
— Нікуди, — відповів Ніколл.
— Як нікуди?
— Очевидно, — сказав Барбікен. — Це незамкнені криві лінії, які продовжуються до нескінченності.
— О, вчені! — вигукнув Мішель. — Ви сидите мені в печінках! Ех, та хіба не однаково нам — парабола чи гіпербола, тепер, коли і та і та однаково тягнуть нас до нескінченності у простір?
Барбікен і Ніколл не могли не всміхнутися. Вони дійшли у спорі до «мистецтва для мистецтва». Ніколи ще пустіше питання не обговорювалося в такий час і в таких умовах. Лиховісна істина стояла перед ними: снаряд, віднесений параболічно чи гіперболічно, ніколи більше не зустріне ні Місяця, ні Землі.
Отже, що тепер станеться з відважними мандрівниками? Якщо вони не помруть від голоду або від спраги, то через кілька днів, коли весь газ витратиться, вони будуть мертві від нестатку повітря, якщо холод не умертвить їх ще раніше!
Проте, хоч як було важливо економити газ, але зниження температури околишнього середовища змусило їх витратити певну його кількість. Власне, вони могли огріватись його світлом, а не його теплом. На щастя, тепло від апарата Резе й Реньйо трохи підвищувало температуру в снаряді і без великої втрати можна було підтримувати її на деякій висоті.
Тимчасом спостерігати крізь ілюмінатори стало дуже важко.
Внутрішня вогкість ядра згусала на склі і перетворювалася зразу на лід. Треба було весь час витирати скло: якраз тепер спостереження були особливо потрібні, бо ж на цій невидимій частині Місяця могли бути надзвичайно цікаві явища.
Справді, якщо цей невидимий диск має атмосферу, чи не можна було б тоді побачити, як метеорити креслять у ній свої траєкторії? Якщо снаряд летить в атмосфері, чи не можна почути якийсь шум, повторюваний луною там унизу, рев бурі, наприклад, грюкіт лавини, вибухи діючого вулкана? А якщо будь-яка вогнедишна гора освітлюється зсередини вулканічними вогнями, чи не можна побачити відблиску? Такі факти, ретельно зібрані, могли б пролити світло на темне питання про будову Місяця.
Як справжні астрономи, мандрівники пильно спостерігали, сподіваючись побачити якесь подібне явище. Але досі диск залишався німим і темним. Він не відповідав на численні питання, що їх ставили йому завзяті мандрівники. Мішель висловив досить правильне міркування:
— Якщо ми будь-коли повторимо цю подорож, то нам краще обрати час новомісяччя.