– Тобі не можна тримати собак у моєму будинку!
– Вона залишиться в мене!
– Не смій зараз сперечатися зі мною! Знаєш, у якій ти халепі? До мене приходила офіцер поліції. Ти прогуляла стільки уроків, що тебе прийшли заарештувати.
Клеріті поставила мене на підлогу.
– Ні! Не став цю тварюку на мій килим.
Через увесь цей крик я відсахнулася від Ґлорії.
– Це собака. Вона нічого не зробить, бо щойно попісяла надворі.
– Собака? Упевнена, що не лисиця?
– А що, нова шуба знадобилася?
Я підійшла до канапи, але під нею нічого не було, окрім запахів пилу. Правду кажучи, більшість ароматів у цьому домі походила від Ґлорії.
– Воно хоче задерти лапу на диван! Я зараз когось викличу! – заверещала Ґлорія.
– Ти хоч потурбувалася це прочитати? – спитала Клеріті, зашелестівши папірцем у руці, і я пильно стежила, чи не збирається вона кинути його. – Це виклик для тебе, ти ж знаєш. Ти теж повинна з’явитися в суді.
– От що: я скажу їм, що ти зовсім некерована.
– А я розповім чому.
– Що «чому»?
– Чому мені вдалося прогуляти стільки уроків. Ти постійно у своїх поїздках і залишаєш мене без жодного дорослого в домі ще з дванадцяти років. Саму!
– Повірити не можу. Ти просила лишати тебе саму. Ти ненавиділа няню.
– Я ненавиділа її, бо вона була п’яницею! Одного разу заснула в машині на під’їзній доріжці.
– Ми не починатимемо про це заново. Хочеш заявити, що я недбало виконую якісь материнські обов’язки, то я просто зателефоную до соцслужб – і можеш жити в сиротинці.
Я зробила кілька кіл і вляглася на м’якому килимі. Однак їхні крики тривожили мене й за кілька хвилин знов підняли на ноги.
– Звісно, так воно й робиться. Просто залишиш мене на ґанку в коробочці, а вони прийдуть у вівторок і заберуть її, вважаючи мене сиротою.
– Ти знаєш, про що я кажу.
– Так. Зателефонуєш соцслужбам і скажеш їм, що більше не хочеш бути матір’ю. А тоді призначать судове слухання. І суддя захоче знати, де ти була весь останній тиждень, – тобто в Аспені, і де ти була, коли їздила до Лас-Вегаса в мої тринадцять, і де ти була, коли на місяць злиняла до Нью-Йорка. І знаєш, що він скаже? Він скаже, що тобі місце за ґратами. І всі навколо знатимуть. Вони побачать, як тебе посадять у патрульну машину в кайданках і в шубі, напнутій на голову.
– Моя мати лишала мене саму, коли я була набагато молодша за тебе. Я ніколи не скаржилася.
– Та сама мати, що била тебе садовим приладдям? Яка зламала тобі руку у вісім років? Іще б ти скаржилася.
– Я хочу сказати, що зі мною все було гаразд. І з тобою все було добре.
– Ну, а я хочу сказати, що твою матір заарештували й тебе теж заарештують, Ґлоріє. Закони тепер набагато суворіші. Не треба буквально відправляти свою дитину на лікарняне ліжко, щоб потрапити до в’язниці.
Ґлорія не зводила очей із Клеріті, яка важко дихала.
– Хіба що, – тихим голосом промовила Клеріті, – ти дозволиш мені залишити Моллі.
– Не знаю, про що ти.
– Я скажу судді, що збрехала тобі. Що запевняла тебе, нібито ходжу до школи, а насправді прогулювала. Скажу, що це була не твоя провина.
– Це й не була моя провина!
– Або можу розповісти, як ти постійно залишала мене заради своїх маленьких подорожей зі своїми бойфрендами. Це угода. Я залишаю Моллі й брешу судді. Якщо спробуєш змусити мене позбутися її – я все розповім.
– Ти така ж жахлива, як твій батько.
– Дідько, Ґлоріє. Це вже навіть не образливо. Надто часто ти мене цим діймала. То як хочеш, щоб я вчинила?
Ґлорія вийшла з кімнати. Клеріті наблизилася до мене й погладила, а я згорнулася на килимі й заснула. Коли я прокинулася, Ґлорії в будинку вже не було. Клеріті господарювала на кухні, тож я підвелася, позіхнувши, і пішла подивитися, що вона робить. У повітрі стояв смачний запах.
– Хочеш тостів, Моллі? – спитала мене Клеріті.
Її голос був сумний, та вона дала мені кілька тостів.
– Але тобі ніякого медового масла, – сказала вона. – Це їжа лише для людей.
Дівчина встала з-за столу, відкрила контейнер – і невдовзі повітря наповнилося принадним запахом нових тостів. Вона впустила кришку, і я почала ганяти її, дряпаючи кігтями гладеньку підлогу.
– Хочеш кришку? Гаразд, бався з нею.
Я полизала іграшку, яка зберігала дивовижний солодкий смак, але на ній не було чого їсти, потім пожувала її. Клеріті встала з-за столу й зробила ще тостів, а потім ще і ще, доки я щасливо жувала іграшку.