– Хліб закінчився, – сказала вона зрештою, кидаючи целофановий пакет у сміттєвий кошик, а тоді зробила ще тостів.
Вона штовхнула ногою іграшку, і та ковзнула по підлозі, а я стрибнула на неї зверху. Виявляється, якщо покласти на неї передні лапи, то можна ковзати, доки не вріжешся в стіну. Яка чудова гра!
– Більше немає. Ходімо, Моллі, – мовила Клеріті. Я почимчикувала за нею до спальні. – Хочеш спати на цій подушці? Моллі?
Клеріті погладила подушку, і я застрибнула на неї й затермосила її в зубах.
Однак дівчина не хотіла гратися. Вона лежала на спині з розплющеними очима. Я поклала голову їй на груди, і Клеріті погладила пальцями моє хутро. Але щось змінилося – вона була сумна. Я пригорнулася до неї, сподіваючись, що зможу витягнути її зі смутку, та коли вона застогнала, я зрозуміла, що зазнаю поразки, і спробувала лизнути її в обличчя, відчуваючи запах масла з тостом і той солодкуватий присмак, що вкривав іграшку, але вона відвернулася.
– О Боже, – тихо промовила вона.
Клеріті пішла до ванної, і я почула, як вона видає придушений звук, і внюхала запах солодких тостів. Вона знову блювала. Змила воду кілька разів, перш ніж устати й подивитися на свої зуби в дзеркало. Потім стала на маленьку коробку.
– Дев’яносто дев’ять і три, – простогнала вона. – Ненавиджу себе.
Я зрозуміла, що зневажаю ту коробку за її вплив на Клеріті.
– Ходімо спати, Моллі.
Клеріті не понесла мене в підвал, а дозволила спати на ліжку. Я так раділа, що покинула те місце й повернулася в її постіль, що, звісно ж, погано спала, але вона гладила мене, доки я не почала дрімати. Засинаючи, я перевернулась і скрутилася калачиком у неї під боком. Її любов сповнювала мене, а моя – її. Я не просто оберігала її з відданості – я любила Клеріті повно й цілковито, як тільки може собака любити людину. Ітан був моїм хлопчиком, але Клеріті була моєю дівчинкою.
Пізніше я прокинулася від розмови Ґлорії з якимось чоловіком на ґанку. Той сміявся, а тоді завелася та поїхала машина й брязнули парадні двері будинку. Клеріті досі спала. Коридором почулися кроки – мій досвід сидіння під сходами підказав, що це Ґлорія.
Двері в коридор були відчинені, і Ґлорія зупинилася в них, дивлячись на мене поверх ліжка. Її складні запахи лилися в кімнату. Я трохи помахала хвостом.
Більше вона нічого не робила: лише дивилася на мене із затемненого коридору.
Розділ 9
Клеріті мала купу друзів, які приходили гратися зі мною, і потроху я збагнула, що звати її тепер Сі Джей. Люди можуть таке робити – давати всьому нові імена, хоч я й досі лишалася Моллі. Ґлорію звали «Ґлорія», а ще «ма-мо». Лише Ґлорія тепер називала Сі Джей Клеріті.
Бувало й навпаки: часом імена залишалися ті самі, а от люди змінювалися. Так, Ветеринаром, чиє друге ім’я було Доктор Деб, тепер був той, кого Сі Джей кликала «Доктор Марті». Він був такий же милий, як і Доктор Деб, але мав волосся між носом і губою й сильні руки, якими ніжно торкався мене.
Моїм улюбленцем серед усіх друзів Сі Джей став Трент, хлопець, який піклувався про мого брата. Трент був вищий за Сі Джей, мав темне волосся й завжди пахнув Роккі. Коли Трент приходив у гості, він зазвичай приводив мого брата, і ми вдвох гасали на задньому дворі, борюкаючись між собою. Ми гралися, доки не падали від виснаження, розтягнувшись на галявині. Часто я лежала, тяжко дихаючи, поверх Роккі й зі щирої приязні тримала його лапу в зубах.
Брат був гладкіший і вищий за мене, але зазвичай дозволяв притиснути себе до землі, коли мені хотілося. Здолавши його, я завжди помічала, що його темно-коричнева морда збігається за кольором із моїми лапами – сам він, однак, був світло-коричневого відтінку. Коли дні стали теплішими, я виявила, що можу вимірювати свій зріст, порівнюючи з Роккі – до речі, мій брат більше не був незграбним цуценям, як і я.
Роккі був цілковито відданий Тренту. Посеред гри він раптом усе кидав і біг до господаря, щоб його погладили. Я слідувала за ним, і Сі Джей гладила мене.
– Гадаєш, він шнауцер-пудель? – питала Сі Джей Трента. – Шнудель?
– Не думаю. Може, доберман-пудель, – казав Трент.
– Дудель? От чудак.
Я помахала хвостом, почувши улюблене прізвисько, і дружньо ткнулася носом у Сі Джей. Ітан називав мене Чудаком – це було особливе ім’я, що втілювало всю ту любов, яку може мати хлопчик до собаки. Почувши це слово від неї, я згадала про зв’язок між моїм хлопчиком і Сі Джей, моєю дівчинкою.
– Або якийсь різновид спанієля, – розмірковував Трент.
– Моллі, ти можеш бути шнудель, спудель, дудель, але не пудель, – мовила Сі Джей, обіймаючи мене й цілуючи в ніс. Я задоволено махала хвостом.