– О Боже, що це, що ж ти їла? О Моллі!
Під час поїздок я була собакою на передньому сидінні, але зараз не могла навіть підняти голову до вікна, коли Сі Джей відчинила його.
– Моллі! Ми їдемо до ветеринара. Гаразд? Моллі? Ти в порядку? Моллі, будь ласка!
Я відчувала біль і страх у голосі Сі Джей, але не могла ворухнутися. Темрява в машині густішала. Я відчула, як мій язик вивалюється з рота.
– Моллі! – кричала Сі Джей. – Моллі!
Розділ 10
Коли я розплющила очі, то нічого не бачила, окрім розсіяного світла. Образи були розмиті й нечіткі. Дуже знайоме відчуття – непіддатливі кінцівки, занадто важка, щоб підняти, голова. Я заплющила очі. Неможливо, щоб я знову стала цуценям.
Що зі мною трапилося?
Я була голодна й інстинктивно шукала матір. Не відчувала її запаху, узагалі не відчувала жодного запаху. Я застогнала, знову безнадійно провалюючись у сон.
– Моллі?
Я ривком прокинулася. Полуда спала з очей, і перед ними проступила Сі Джей. Моя дівчинка поклала голову поряд зі мною.
– О Моллі, я так за тебе хвилювалася.
Її руки гладили моє хутро, і вона цілувала мою морду. Я замахала хвостом, м’яко постукуючи ним по металевому столі. Була ще заслабка, щоб підняти голову, однак змогла лизнути руку Сі Джей, відчуваючи полегшення, що досі жива й можу дбати про неї.
З-за її спини підійшов Доктор Марті.
– Останній напад був дуже коротким і стався понад чотири години тому. Гадаю, найстрашніше позаду.
– Що це було? – спитала Сі Джей.
– Не знаю, – відповів ветеринар. – Вочевидь, з’їла щось, чого не треба було.
– О Моллі, – промовила Сі Джей. – Не їж гидоту, гаразд?
Я лизнула її в обличчя, коли вона поцілувала мене знову. Я відчувала полегшення, що не стала цуценям і досі з моєю дівчинкою.
Першої ночі, коли я повернулася додому, Сі Джей і Ґлорія гнівались одна на одну.
– 600 доларів! – репетувала Ґлорія.
– Стільки це коштує. Моллі ледь не померла! – кричала Сі Джей у відповідь.
Зазвичай, коли вони сварилися, я стривожено ходила й позіхала, але зараз була дуже виснажена, тож просто лежала на місці, коли Ґлорія пішла коридором до своєї кімнати і, зачиняючи двері, дуже сильно ними гримнула. Її запахи рознеслися будинком.
Того літа Трент навідувався до нас нечасто, зате ми із Сі Джей спали, доки сонце не піднімалося високо в небо, потім разом снідали й часто лежали на задньому подвір’ї. Це було прекрасно. Сі Джей намащувалася олією, яка погано пахнула, а смакувала ще гірше, хоч я продовжувала час від часу облизувати її просто з приязні. Я любила дрімати поряд із Сі Джей.
Іноді вона лежала надворі майже весь день, заходячи всередину лише для того, щоб скористатися ванною й постояти на маленькій коробці, яку тримала там. Я не розуміла, навіщо вона так часто стоїть на цій штуці, адже це ніколи не приносило їй радості.
Я завжди ходила із Сі Джей, тож була поряд, коли вона відчинила задні двері й побачила Ґлорію, що лежала на ковдрі поряд із тим місцем, де раніше ми ніжилися на сонці.
– Ґлоріє! Що ти робиш у моєму бікіні?
– Воно на мені чудово сидить. Навіть краще, як на тобі.
– Боже, аж ніяк! Це відстій.
– Я скинула одинадцять фунтів. А коли я скидаю вагу, то вже не набираю.
Сі Джей голосно зітхнула від розчарування, стиснувши кулаки, а тоді повернулася до будинку.
– Ходімо, Моллі, – сказала.
Мені вона здалася сердитою, тож я тихо ступала поряд із нею, низько похнюпивши голову. Сі Джей пішла просто до своєї кімнати, а потім – до шафи, у якій милася. Я лежала на килимку, важко дихаючи, адже чула, як вона плаче. Моя дівчинка була нещаслива.
Того дня вона не блювала, на відміну від багатьох інших днів. Коли це ставалося, вона теж була дуже нещаслива.
Одного дня Сі Джей узяла мене покататися, і я сиділа на передньому сидінні. Ми поїхали до Трента, і я гралася з братом на задньому подвір’ї – воно було не таке велике, як у Сі Джей, але мало додаткову принадність, адже тут був Роккі.
– Дуже тобі дякую, що робиш це, – сказала Сі Джей.
– О, взагалі не проблема. Роккі вдячний за компанію: він сумує за мною, коли я на роботі, – відповів Трент. – Я казав тобі, що мене призначили молодшим менеджером?
– Справді? То тепер ти змушений носити особливий паперовий ковпак?
Роккі припинив гру й підійшов до Трента.
– Ну… ні. Я просто хотів сказати – я лише в старшій школі, і все ж вони довіряють мені… а… забудь, – зітхнув Трент.
– Ні, постривай. Вибач. Це був лише дурний жарт. Я пишаюся тобою.