– Не знаю, мабуть, так. Вечорами вона завжди їздить показувати будинки, тож, я так розумію, справи мають іти дуже добре.
Я зітхнула. В іншому кінці кімнати Роккі заволодів жувальною іграшкою – гриз її й стежив за мною, чекаючи, доки я спробую відібрати.
– Хто цей хлопець? – спитав Трент.
– Оцей? А, ніхто.
– Ось він знову.
– Це був просто круїзний роман. Ти ж знаєш.
Трент замовк. Роккі щось відчув і підійшов через кімнату, щоб покласти голову хлопцеві на коліна. Я скористалася можливістю й стрибнула на жувальну іграшку.
– У чому річ? – спитала Сі Джей.
– Ні в чому, – відповів Трент. – Гей, уже трохи пізно, а мені завтра на роботу.
Він пішов, і відтоді здавалося, що ми вже не бачили Трента й Роккі так часто, як колись, хоча набагато частіше бачили Шейна, якого я не надто жалувала. Він навіть не був злим до мене – просто щось у ньому віднаджувало, щось викликало недовіру. Часто Ґлорія й Сі Джей розмовляли про Шейна, і дівчина зі словами «Ой, ма-мо» виходила з кімнати.
Сі Джей бувала нещасна, і Ґлорія бувала нещасна. Я цього не розуміла, адже навколо стільки причин бути щасливими: бекон, наприклад, чи ті дні, коли ми лише вдвох лежали на задньому подвір’ї й пальці Сі Джей легко торкалися мого хутра.
Чого я дуже не любила – то це Купання. Раніше в моїх життях Купання завжди означало, що я стояла надворі й мене поливали водою й терли слизьким милом, яке пахнуло не краще за волосся Ґлорії, і цей запах тримався на моєму хутрі ще довго після того, як його змивали. У Сі Джей Купання означало залишатися в будинку й стояти в маленькій коробці з дуже гладенькими стінками. Я почувалася покараною, коли вона поливала мене гарячою водою із собачої миски з ручкою. Вона терла мене огидно пахнучими милами, і я жалюгідно терпіла цю наругу, заплющивши очі й опустивши голову. Смачні запахи, які я збирала весь час, – бруду, застарілих наїдків і дохлих тварин, – слабнули під безліччю мисок теплої смердючої води. За спроб утечі мої кігті марно ковзали по стінках, не в змозі знайти опору, а тоді Сі Джей хапала мене й суворо казала:
– Ні, Моллі.
Купання було найгіршим покаранням, адже я ніколи не знала, що поганого зробила. Та коли воно минало, Сі Джей кутала мене в ковдру й пригортала до себе – і це було найкраще. У таких міцних обіймах я почувалася в безпеці, у теплі та любові.
– О Моллі, Моллі, ти такий шнудель-шнудель, – шепотіла мені Сі Джей.
Потім вона брала ту ковдру й терла мене вгору-вниз, доки моя шкіра не починала приємно чухатися, тож, коли дівчина відпускала мене, я гасала будинком, струшуючи із себе будь-які залишки води, стрибала через крісла й на канапу й терлася об килим по черзі одним і другим плечем, щоб висушитися й розім’ятися.
Сі Джей сміялася й сміялася, але якщо поряд була Ґлорія, та завжди горлала на мене:
– Припини!
Я не розуміла, чому вона така зла, але з досвіду знала, що це її звичний стан, навіть коли покарання Купанням було позаду й ми всі могли насолодитися цим дивовижним відчуттям, коли бігаєш довкола й стрибаєш по меблях.
Коли повернувся звичай замикати мене в підвалі, я зрозуміла, що Сі Джей знову ходить до школи. Я чула, як походжає нагорі Ґлорія, перш ніж теж покинути будинок. Я виходила надвір крізь собачі двері й лежала на своєму звичному місці, сумуючи за Сі Джей. Часом уві сні здавалося, ніби її пальці досі торкаються мене.
Ми продовжували регулярно відвідувати художню студію. Іноді туди приходили інші люди й гладили мене, а іноді в будівлі були лише ми із Сі Джей. Одного вечора, коли ми сиділи лише вдвох, хтось постукав у двері – дивним стукотом, від якого я загарчала, а хутро на загривку стало дибки.
– Моллі! Усе гаразд, – сказала Сі Джей.
Вона підійшла до дверей, і я послідувала за нею. Коли відчула за дверима Шейна, від цього анітрохи легше не стало.
– Гей, Сі Джей, відчини, – сказав Шейн. З ним був іще один чоловік.
– Мені не можна нікого впускати, – сказала Сі Джей.
– Ну ж бо, крихітко.
Сі Джей відчинила двері, і двоє чоловіків увірвалися всередину. Шейн обхопив Сі Джей і поцілував її.
– Привіт, Моллі, – сказав він мені. – Сі Джей, це Кайл.
– Здоров, – сказав Кайл.
– Ключ у тебе? – спитав Шейн.
Сі Джей схрестила руки на грудях.
– Я ж казала вам…
– Так, гаразд, ми з Кайлом хотіли б скласти проміжний тест з історії мистецтв, зрозуміло? Ну ж бо. Ти ж знаєш: це все лише жарт. Наче щось із цього нам колись знадобиться в реальному житті. Ми зробимо копію тесту й підемо.