Якоїсь миті я здригнулась, усвідомивши, що весь день гралася з Делом і від самого сніданку не бачила Сі Джей. Почувалася поганою собакою. Я підійшла до дверей і сіла, сподіваючись, що хтось відчинить їх і впустить мене в дім перевірити, як там моя дівчинка. При цьому впіймала себе на думці про Ітана. Я любила Сі Джей так само сильно й тією ж любов’ю, що і його. То чи помилялась я, коли вважала своєю метою любов до Ітана? Чи тепер у мене інша мета – любити й захищати Сі Джей? Чи це дві окремі, чіткі мети, чи все це пов’язано якимось більшим призначенням?
Я ніколи б про це не замислилася, якби не гралася цілий день із Делом. Його схожість з Ітаном пробудила в мені тугу за моїм хлопчиком.
Сестру Дела звали Емілі. Вони із Сі Джей полюбляли тихо шепотітися між собою, але завжди гладили мене, коли я підходила дізнатися, чи, бува, вони не радяться, чим би пригостити мене.
За вечерею я зазвичай сиділа під столом. Апетитні шматочки невпинним дощем падали там, де сидів Дел, і я мовчки ковтала їх і чекала ще. Іноді рука Сі Джей опускалась і торкалася моєї голови тоді я розкошувала в їжі та любові. У Дела й Емілі були мати й батько, але ті ніколи не впускали їжу.
Коли продзвенів дзвінок, Дел підстрибнув і побіг відчиняти, а я лишилась із Сі Джей. За хвилину Дел вистрибом повернувся.
– Прийшов якийсь хлопець, питає Сі Джей, – сказав він.
Парадні двері лишилися відчиненими, і я нюхом чула: це був Шейн. Я не зраділа. Моя дівчинка відгороджувалася від мене, коли поряд був Шейн. Я не розуміла, чому не можу бути з нею, як тоді, коли приходив Трент.
Коли Сі Джей устала з-за столу, я за звичкою почимчикувала за нею, але вона, звичайно ж, зачинила двері в мене перед носом, тож я повернулася на свій пост біля ніг Дела. Той винагородив мене крихітним шматочком курятини.
– Емілі. Як надовго вона збирається лишитися? – спитала мати Емілі.
– Не знаю. Господи, мамо, її виставили з власного дому.
– Я не хочу сказати, що Ґлорія Магоні – добра мати, – промовила жінка.
– Магоні? Це та, що заявилася на Гелловін, вдягнута стриптизеркою? – спитав батько.
– Стриптизеркою? – радісно цвірінькнув Дел.
– Танцівницею з Лас-Вегаса, – суворо виправила мати Емілі. – Не знала, що їй так ефектно вдалося привернути твою увагу.
Батько видав незручний гортанний звук.
– Вона завжди змушує нас червоніти, – встрягла Емілі. – Якось привела додому залицяльника, і вони удвох сіли дивитися те, що ми переглядали по телику, а тоді просто перед нами…
– Годі! – голосно сказала мати.
Настала тиша. Я лизнула Делові штанці, аби він знав, що я й досі тут.
– Я намагаюся сказати, – продовжила жінка тихішим тоном, – що знаю про непросту родинну ситуацію в Сі Джей, але…
– Вона не може жити тут, – закінчив батько.
– Вона й не житиме. Це тимчасово! Господи, тату!
– Мені вона подобається, – сказав Дел.
– Ідеться не про вподобання, синку, а про те, що правильно, – відповів батько.
– Мені вона теж подобається, – сказала мати. – Але ця дівчина робить серйозні помилки. Її усунули від навчання, вона була у в’язниці…
– Для неповнолітніх. І то не її провина, – перервала Емілі. – Це нестерпно.
– Так, а хлопець, відповідальний за це, стоїть у нас на ґанку, – відповіла мати.
– Що? – промовив батько.
Я перевела погляд на його ноги, які трохи шарпнулися під столом.
– Крім того… Я чула її у ванній учора ввечері. Вона блювала, – продовжила мати.
– То й що? – відповіла Емілі.
– Той хлопець сюди не зайде, – заявив батько.
Дел жбурнув мені шматочок броколі, якого я не хотіла, та з’їла, аби лише потік їжі не припинявся.
– Вона блювала навмисно, – сказала мати.
– Ой, мамо, – скривилась Емілі.
– Як це робиться? – зацікавився Дел.
– Суне палець у горло. Навіть не намагайся таке робити, – попередила мати.
– Не бачу в цьому великої проблеми, – сказала Емілі.
Парадні двері грюкнули.
– Деле, ні слова про те, що ми щойно говорили, – попередив батько.
Сі Джей вийшла з-за стіни засмученою.
– Перепрошую, – вибачилася вона.
Я вистрибнула з-під столу й побігла до неї. Вона витерла сльози з обличчя й тихо сказала:
– Мені треба відійти.
Я пішла за нею до кімнати, яку вона ділила з Емілі. Дівчина впала на ліжко, і я застрибнула до неї. Вона обійняла мене, і я відчула, як її сум потроху відходить. Це був один із моїх найважливіших обов’язків – допомагати Сі Джей бути не такою сумною.